Кардинал Канталамесса: Христове воскресіння дарує надію серед безсилля

о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан

У п’ятницю, 15 березня 2024 р., в залі Павла VI кардинал Раньєро Канталамесса виголосив для Папи та інших працівників Римської курії четверту проповідь з нагоди Великого Посту, у якій він зосередився над Христовим висловом: «Я – воскресіння і життя» (Йо. 11,25). Роздумуючи над історією про воскресіння Ісусом свого друга Лазаря, проповідник Папського дому зазначив, що це чудо стало причиною засудження Ісуса на смерть (пор. Йо. 11, 47-53), а Христова смерть зумовлює воскресіння кожного, хто вірить у Христа.

Христове воскресіння є гарантією нашого воскресіння

На початку проповіді кардинал Канталамесса зауважив, що в євангельському уривку про воскресіння Лазаря Ісус не заперечує воскресіння «останнього дня» (Йо. 6,54), але звіщає те, що воскресіння починається вже зараз для тих, хто в Нього вірить. «Теперішнє воскресіння не замінює остаточного воскресіння тіла, але є його гарантією, – сказав він. – Воно не скасовує і не робить непотрібним воскресіння Христа з гробу, а навпаки, спирається на нього» (пор. 1 Кор. 15, 14-17; Мт. 12: 39-40). Проповідник пригадав про те, що жодна подія в давнину не має стільки свідчень з перших рук, як воскресіння Христа, а відомі богослови та проповідники в історії Церкви вказували на його фундаментальну роль у християнській вірі.

Зокрема, у одній з відомих проповідей Івана Золотоустого, йдеться про те, що воскресіння Ісуса та неспростовні докази Його сили дали учням мужність свідчити Євангеліє по цілому світі. «Віра християн – це воскресіння Христа… Всі вірять, що Ісус помер, навіть нечестивці вірять в це, але не всі вірять, що Він воскрес з мертвих, і не є християнином той, хто не вірить в це», – навів слова святого Августина проповідник.

Надія, яка зціляє багатьох духовних паралітиків

Відтак кардинал Канталамесса зосередився на екзистенційному аспекті слів Христа: «Я – воскресіння і життя». Зокрема, йдеться про воскресіння серця, про яке писав Папа Лев Великий. «Найкращий спосіб дізнатися, що мається на увазі під воскресінням серця, – це спостерігати за тим, що фізичне воскресіння Ісуса спричинило у духовній царині в житті апостолів», – сказав він, вказуючи на початок першого послання апостола Петра, який пише про відродження надії (1 Пт. 1,3-4).

Проповідник Папського дому зауважив, що у Євангелії знаходимо багато висловлювань Ісуса про віру та любов, але слово надія відсутнє у Його проповіді. Натомість після Пасхи надія буквально «вибухає» в проповіді апостолів (пор. Рим. 15,13). «Пояснення відсутності висловлювань про надію в Євангелії просте: Христос мав спочатку померти і воскреснути. Своїм воскресінням Він відкрив джерело надії; відкрив сам предмет надії – життя з Богом після смерті», – підкреслив кардинал Канталамесса.

За його словами, відродження надії може звільнити від інертності та млявості перед обличчям труднощів, так само, як кульгавого чоловіка з книги Діяння Апостолів, який просив милостиню біля дверей Єрусалимського храму (пор. Ді. 3, 1-9). «Але ось проходить повз нас божественна надія, принесена Божим словом, і каже нам також, як Петро сказав каліці та як Ісус сказав паралізованому: “Встань і йди!” (Мк. 2,11). І ми встаємо і, нарешті, входимо в серце Церкви, готові знову і з радістю взяти на себе завдання і обов'язки, покладені на нас Божим провидінням і послухом. Це щоденні чудеса надії. Це справді велика цілителька, яка тисячі разів ставить на ноги тисячі калік і духовних паралітиків», – сказав проповідник.

На його думку, надзвичайність надії полягає в тому, що її присутність змінює все, навіть коли зовні нічого не змінюється. У цьому контексті він навів невеличкий приклад зі свого життя. «Я людина, яка набагато більше потерпає від холоду, ніж від спеки. Зараз в Італії у березні, на початку весни, температура, знаєте, більш-менш така ж, як в кінці жовтня і на початку листопада, – зазначив кардинал Канталамесса. – Проте протягом багатьох років я помічав, що березневий холод був для мене меншою проблемою, ніж листопадовий. Я запитував себе, чому, адже температура однакова, і нарешті з'ясував причину. Листопадовий холод – це холод без надії, тому що ми наближаємось до зими; березневий холод – це холод з надією, тому що ми прямуємо до літа!»

Надія – дар Божої благодаті

Проповідник папського дому пригадав, що у посланні до Євреїв надія порівнюється до безпечного та міцного якоря нашого життя (пор. Євр. 6,18-19), що стало класичним символом надії. «Але ми також маємо інший образ надії – дещо протилежний до попереднього – це вітрило. Якщо якір – це те, що забезпечує безпеку човна і утримує його на хвилях моря, то вітрило – це те, що змушує його рухатися і просуватися в морі», – зауважив він. За словами кардинала Канталамесси, вітрило, яким є надія, підхоплює вітер і безшумно перетворює його на рушійну силу, що несе човен нашого життя. «Подібно до того, як вітрило в руках доброго моряка здатне використати будь-який вітер, з будь-якого напрямку, сприятливого чи несприятливого, щоб рухати човен у бажаному напрямку, так само і надія», – сказав проповідник.

Він зазначив, що надія є дуже конкретною та практично, і перш за все приходить нам на допомогу в нашій особистій дорозі освячення. «Надія стає для тих, хто її практикує, самим принципом духовного поступу. Вона завжди напоготові, щоб відкривати нові досяжні “можливості для добра”. Тому вона не дозволяє спочивати в млявості та зневірі», – зауважив кардинал Канталамесса.

Він пригадав слова Сьорена К'єркегора, який пише про ситуацію, пов’язану з відчаєм та безвихіддю, у якій абсолютно нічого не можна зробити. Однак надія «завжди виявляє, що є щось, що можна зробити, щоб покращити ситуацію». «Коли у вас виникає спокуса сказати собі: “Більше нічого не можна зробити”, надія робить крок вперед і каже: “Молися!”. Ви відповідаєте: “Але я вже молився!”, а вона: “Молися ще!”. І навіть коли ситуація стає настільки важкою, що, здається, вже нічого не можна зробити, надія все одно вказує нам на завдання: витримати до кінця і не втратити терпеливості. Ці цілі, на які вказує віруючий філософ, є складними, якщо не сказати героїчними. Зрозуміло, що вони неможливі за допомогою лише власних зусиль, але тільки з благодаті Божої, яка приходить нам на допомогу і ніколи не залишає нас на самоті», – сказав проповідник.

Протиотрути від знемагання

За словами кардинала Канталамесси, у Новому Завіті надія має привілейовані стосунки з терпеливістю. «Вона протилежна нетерплячості, поспіху, прагненню “все і негайно”. Це протиотрута від зневіри, – зазначив він. – Вона підтримує бажання. Це також великий педагог, в тому сенсі, що вона не вказує на все відразу – все, що потрібно зробити або що можна зробити, – але ставить перед вами одну можливість за одною. Вона дає лише “хліб насущний”. Вона розподіляє зусилля і таким чином дозволяє їх реалізувати».

Цитуючи послання апостола Павла, він сказав, що надія пов’язана із досвідом терпеливості в стражданнях (пор. Рим. 5, 3-5), а тому надія народжується саме тоді, коли переживаємо горе. «Земні причини надії повинні вмирати одна за одною, щоб з'явилася справжня непохитна причина, якою є Бог», – підкреслив кардинал Канталамесса. Це відбувається як спуск корабля на воду. «Риштування, які штучно підтримували корабель, коли він будувався, необхідно прибрати, і всі різні підпори повинні бути прибрані один за одним, щоб він міг вільно плисти і просуватися по воді. Біда забирає всі “підпори” і приводить нас до надії на одного лише Бога. Вона веде до такого стану досконалості, який полягає в тому, щоб надіятись, коли здається, що надії немає (Рим 4,18), тобто продовжувати сподіватися, довіряючи слову, колись сказаному Богом, навіть тоді, коли всі людські підстави для надії зникли», – сказав кардинал Канталамесса, додаючи, що саме такою була надія Діви Марії, яку називають Матір’ю Надії (Mater Spei).

За його словами, Бог не обіцяє усунути причини втоми і знемоги, як це описано у пророка Ісаї (пор. Іс. 40, 30-31), але дарує надію, яка дає сили їх подолати.