Кардинал Ґуджеротті: війна оживляє спокусу інcтрументалізації Церкви
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Antonella Palermo – Ватикан
«Маю також на думці трагічну драму стражденної України, за яку молюся і не втомлююся закликати до молитви: нехай же відкриються проблиски миру для цього дорогого народу, нехай будуть звільнені військовополонені та репатрійовані діти. Сприяння миру та звільнення ув’язнених є характерними ознаками християнської віри (пор. Мт 5,9; Лк 4,18), яку не можна применшувати до інструменту влади», – сказав Папа Франциск, приймаючи нещодавно у Ватикані учасників 97-ї пленарної зустрічі Ради Організацій (ROACO), що допомагають східним Церквам, яка діє при Дикастерії для Східних Церков. Своїми думками про ці слова Святішого Отця в інтерв’ю для ватиканських медіа поділився кардинал Клаудіо Ґуджеротті, Префект цієї дикастерії та очільник ROACO.
Спокуса мати Церкву на своєму боці
На думку кардинала Ґуджеротті, пересторога Папи про те, що віру не можна применшувати до інструменту влади, стосується різних аспектів. «Важливість звіщення керигми віри ніколи не повинна бути підпорядкована будь-якій політичній ситуації, чи то стосується самої Церкви, чи то загальної ситуації або конфлікту з іншими Церквами», – наголосив він, зауваживши, що всі це розуміють, але не завжди легко це втілювати в життя. Зокрема, християнам у контексті війни важко не покликатися також і на обставини політичного характеру.
«І, можливо, це теж не зовсім правильно, але християнська специфіка полягає не в цьому. Люди не спасаються випуском новин замість проповіді, тому що вони і так бачать трагедію по телевізору. Людям потрібна надія, а єдина надія – це те, що Христос помер і воскрес. Важко це зрозуміти, коли священиків забирають воювати на фронт, а парафіяльні громади залишаються вакантними. Хто і що може дати цим людям надію на виживання, як не літургія, таїнства, молитва, священик, який втішає, який допомагає, одним словом, Божа любов?» – зазначив кардинад Ґуджеротті, підкреслюючи, що для того, щоб так чинити, потрібно вірити в Бога. «А коли віра стає своєрідним лоском, тоді стається, що люди приймають рішення, які, будучи переконаними, що це робиться для блага народу, ставлять під сумнів здатність самого ж народу до виживання. Інструменталізація завжди стає сильною спокусою влади мати Церкву на своєму боці, а Церкви – отримати якусь вигоду», – додав він.
Завдання релігії – гасити, а не розпалювати ненависть
Префект Дикастерії для Східних Церков зазначив, що на Сході завжди існувало глибоке ототожнення Церкви з національним життям. Більшість східних Церков – глибоко орієнтовані на ідентичність. І цей аспект загострюється у період війни. «Але не слід забувати, що це також Церкви мучеників, які, щоб не піддатися владі, прожили у власному тілі історію Христа, Якого вбила політика віри», – сказав він, звертаючи також увагу на різницю в самій же рефлексії на тему війни: «На Заході щодо проблеми війни, її трагізму та правомірності ми прокинулися у двадцятому столітті. Раніше ми мали щонайбільше посилання на "справедливу війну". Війна здавалася неминучою, як епідемія. "Від пошесті і війни визволи нас, Господи", – співалося в піснеспівах. Виразні роздуми про війну з'явилися зовсім недавно на Заході, але майже відсутні на Сході. Війна іноді стає подією, в якій людина відкриває гордість за власну ідентичність і протиставляє її ідентичності інших, і ризик полягає в тому, що релігія іноді стає інструментом для розпалювання ненависті, замість того, щоб її гасити». За словами кардинала Ґуджеротті, чудо полягає не в тому, що Церква виграє війну, чудом є те, що Церква трудиться на користь примирення.
