Кардинал Паролін: розмова з матерями, які втратили дітей, розриває серце
о. Маріуш Кравєц, SSP, - Київ
Є дипломатія, якій не завадив би додатковий поштовх винахідливості. І є людська сторона, живе тіло країни, яка вже два з половиною роки несе на собі рану, яка, на його думку, «потребуватиме багато часу, щоб загоїтися». На завершення візиту кардинал П'єтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, підбиває в інтерв’ю для ватиканських медіа перші підсумки днів, проведених в Україні. Розмова відбулася ввечері, 22 липня 2024 р., після зустрічі з представниками Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.
Візит добігає до завершення. Яке головне послання, яке Ви привезете Святішому Отцеві, і з яким посланням Ви б хотіли звернутися до громадської думки?
Я думаю, що головне послання полягає в тому, щоб утримати увагу міжнародної спільноти до цієї війни, щоб вона не стала ще одним забутим конфліктом. Навіть якщо така ймовірність є меншою, тому що це війна, яка відбувається в самому центрі Європи, то й уваги до неї більше, ніж до інших воєн, які відбуваються на інших континентах. Але є певна небезпека, що ми все «перемелюємо», навіть дуже важкі речі, дуже серйозні, що війна ризикує перетворитися на новину і нічого більше. Крім того, потрібно й надалі підтримувати Україну, насамперед, у сенсі гуманітарної підтримки. Це мені здається важливим. А далі – бути трохи креативними, в сенсі пошуку формул, які можуть допомогти відкрити шляхи до миру. Я думаю, що це трохи суть мого візиту сюди і послання, яке я передам Святішому Отцеві. Також тому, що мені здається – і це ще одна думка, яку я хотів би висловити, – що ми дуже далекі від рішення, яке можна було б досягти шляхом переговорів, таке моє враження. Треба буде ще багато працювати. Звичайно, є мирна платформа президента Зеленського, яку ми підтримували з самого початку, в тому сенсі, що нам здається, що це спроба миру, хоча ми також добре усвідомлюємо її слабку сторону, яка полягає в тому, що Росія не була залучена. Очевидно, що коли мир укладається, він повинен бути укладений між двома сторонами, але в даному випадку ми вирішили, що це може допомогти якимось чином. Однак мені здається, що до цього ще далеко. Тому я також сподіваюся, що можна буде знайти й інші формули, які відкриють якийсь проблиск в цьому напрямку.
Ви відвідували різні місця в Україні протягом цих днів, зустрічали різних людей. Що Вас найбільше вразило під час цих зустрічей?
Мене дуже вразили зустрічі з матерями, які втратили своїх дітей. Це розбиває серце, це дійсно розбиває серце, я не знаю, як це описати... Бо подумати, що мати, яка ще молода, втратила 25-річну дитину, то не знаєш, що й сказати. Крім того, вражає факт, що є дуже багато загиблих, у багатьох випадках навіть не повернуті тіла. І над цим теж треба працювати, бо є людський обов'язок і християнське чуття, яке вимагає від нас гідного поховання загиблих. Ми про це говорили ще за тисячоліття до християнства, яке потім дало нові і глибші мотивації. А ще ж є багато поранених, скалічених, осіб з інвалідністю... Це рана, яка, гадаю, ще довго гоїтиметься, бо війна залишає згубні сліди в житті і тілі суспільства.
