Синод: Церква прямує вперед завдяки місіонерським зусиллям усіх

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Isabella Piro – Ватикан

Як бути місійною синодальною Церквою? Це основне питання, з якого починається Instrumentum laboris (IL), Робочий документ другої сесії XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду Єпископів, запланованої від 2 до 27 жовтня 2024. Нагадаємо, що перша сесія в рамках синодального процесу на тему «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія» відбувалася в жовтні минулого року.

Документ зібрав плоди минулорічної сесії, інтегруючи їх з результатами інших зустрічей, таких як міжнародна зустріч парохів, що навесні відбулася у Ватикані, та напрацювання десяти дослідницьких груп, які за дорученням Папи поглибили деякі питання, що постали під час попередньої сесії.

Опублікований у вівторок, 9 липня 2024 р., і представлений у Ватиканському пресцентрі, IL не пропонує жодних готових відповідей, а радше «вказівки та пропозиції» щодо того, як Церква в цілому може відповісти «на потребу бути "синодальною в місії"», тобто Церквою, яка є ближчою до людей, менш бюрократичною, яка є Божим домом і родиною, в якій всі охрещені є співвідповідальними і беруть участь в її житті, розрізняючи різні служіння та ролі.

П’ять частин документа

Документ складається з п'яти частин: вступу, основних положень та трьох центральних розділів. Вступ нагадує про пройдений шлях і підкреслює вже досягнуті віхи, такі як поширення використання синодальної методології «Бесіди у Дусі». Далі йдуть основні положення (п.п. 1-18), які зосереджуються на розумінні синодальності, що розглядається як шлях навернення та реформування.

Підкреслюється, що у світі, позначеному поділами і конфліктами, Церква покликана бути знаком єдності, інструментом примирення і слухання для всіх, особливо для бідних, маргіналізованих і меншин, відрізаних від влади. Підтверджуючи, що «синодальність жодним чином не тягне за собою знецінення особливої влади і конкретного завдання, яке сам Христос доручає пастирям» (п. 8), документ підкреслює, що «синодальність не є самоціллю», нагадуючи про зв'язок між нею і місією (п. 9).

Цінування ролі жінки і мирян загалом у Церкві

Основні положення також відводять досить місця (п.п. 13-18) для роздумів про роль жінок у всіх сферах життя Церкви, підкреслюючи «необхідність повнішого визнання» їхніх харизм і покликання. «Бог вибрав певних жінок як перших свідків і вісників воскресіння», – нагадує IL, – вони, отже, «силою Хрищення перебувають у стані повної рівності, отримують однакове вилиття дарів від Святого Духа і покликані до служіння Христовій місії». Перша зміна, яку необхідно здійснити, «стосується ментальності». У деяких культурах, як випливає з IL, «залишається сильною присутність чоловічого шовінізму», тому від другої синодальної сесії очікується «ширшої участі жінок у процесах церковного розпізнання та на всіх етапах прийняття рішень», а також «ширшого доступу до відповідальних посад в дієцезіях та церковних інституціях», як теж у семінаріях, інститутах, богословських факультетах та «на посадах суддів у канонічних процесах». Пропозиції стосуються також богопосвячених жінок, для яких висловлюється побажання «більшого визнання і більш рішучої підтримки» їхнього життя і харизми.

Щодо допуску жінок до дияконського служіння, IL звітує, що про це просять деякі місцеві Церкви, в той час як інші наголошують на протилежному (п. 17). Наголошується, що це питання «не буде предметом розгляду» під час жовтневої асамблеї, тому варто, щоб «богословські роздуми тривали й надалі». У будь-якому випадку, роздуми про роль жінок «підкреслюють прагнення до посилення всіх служінь, здійснюваних мирянами», для яких пропонується, щоб «належним чином підготовлені, вони могли робити свій внесок у проповідь Божого слова також під час звершення Євхаристії» (п. 18).

Перша частина: стосунки з Богом, між братами й сестрами і між Церквами

Після вступу та основних положень, IL зупиняється на взаєминах (п.п. 22-50), які дозволяють Церкві бути синодальною в місії, тобто на взаєминах з Богом Отцем, між братами і сестрами, а також між Церквами. Таким чином, харизми, служіння і священнослужіння є важливими у світі і для світу, який, серед багатьох протиріч, шукає справедливості, миру і надії. З місцевих Церков доноситься голос молоді, яка закликає до Церкви, яка не є Церквою структур чи бюрократії, але заснованою на взаєминах. У цій перспективі жовтнева асамблея розгляне пропозицію дати життя новим служінням, таким як «слухання і супровід». «Потрібні "відкриті двері" спільноти, – пояснюється в тексті, – через які люди можуть увійти, не відчуваючи загрози чи осуду» (п. 34).

Друга частина: шляхи формування та спільнотне розпізнання

Ці взаємини потрібно буде по-християнськи розвивати на відповідних і контекстуальних шляхах (п. 51-79), адже «не існує місії без контексту, не існує Церкви без вкоріненості в конкретному місці» (п. 53). Отже, фундаментальними є формування та спільнотне розпізнання, які дозволяють Церквам приймати відповідні рішення, виражаючи відповідальність та участь усіх. «Переплетення поколінь є школою синодальності, – пише IL, – бо всі, слабкий і сильний, діти, молоді і старі, можуть багато отримати і багато дати» (п. 55).

Але серед шляхів, якими потрібно прямувати, є також ті, які дають можливість тим, хто наділений церковними обов'язками, прозоро звітувати про свої дії для добра та місії Церкви. «Синодальна Церква потребує культури та практики прозорості та підзвітності, – читаємо в IL, – які є незамінними для зміцнення взаємної довіри, необхідної для спільного крокування та здійснення співвідповідальності за спільну місію» (п. 73). Нагадуючи, що «звітувати про своє служіння перед громадою належить до найдавнішої традиції, яка сягає Апостольської Церкви» (п. 74), Робочий документ підкреслює, що сьогодні «вимога прозорості та підзвітності в Церкві та з боку Церкви стала необхідною внаслідок втрати довіри через фінансові скандали і, насамперед, через сексуальне та інше насильство над неповнолітніми та вразливими особами». Крім того, «брак прозорості та підзвітності підживлює клерикалізм» (п. 75), який ґрунтується на помилковому припущенні, ніби рукоположені священнослужителі ні перед ким не підзвітні у здійсненні своїх повноважень.

Підзвітність і прозорість, наполягає IL, стосуються всіх рівнів Церкви і не обмежуються сферою сексуальних і фінансових зловживань, але також торкаються «душпастирських планів, методів євангелізації та способів, якими Церква виявляє повагу до гідності людської особи, наприклад, щодо умов праці в її установах» (п. 76). Звідси випливає запит на «необхідні структури і форми оцінювання» того, як виконуються різного роду обовʼязки (п. 77).

Третя частина: місця діалогу

Далі IL розглядає місця (п.п. 80-108), де формуються взаємини і шляхи. Місця, які слід розуміти не просто як простір, а радше як конкретні контексти, що визначаються культурами та динамізмом людського становища. Заохочуючи подолати статичне бачення та пірамідальний образ церковних стосунків і досвіду, Робочий документ радше визнає їхню різноманітність і множинність, що дозволяють Церкві – єдиній і вселенській – жити в динамічній циклічності, не впадаючи при цьому ні в партикуляризм, ні в зміління. Ба більше: саме в таким чином окреслений горизонт поміщені великі теми екуменічного, міжрелігійного діалогу та діалогу з культурами. У цьому контексті, зокрема, названо важливим пошук форм здійснення Петрового служіння, відкритих на нову ситуацію екуменічної мандрівки, прямуючи назустріч видимій єдності християн (п. 102 і 107).

Паломники надії

Насамкінець документ нагадує, що кожне з питань, які він містить, має на меті послужити Церкві та стати можливістю зцілити найглибші рани нашого часу. Таким чином, Instrumentum laboris завершується заохоченням далі іти як "паломники надії", також і в контексті Ювілею 2025 року (п. 112).