Гріб святого апостола Павла і початки римського християнства
Paolo Ondarza – Ватикан
Початок 2000-х років. Навколо постаті Павла з Тарсу виник новий інтерес. Сенсаційні відкриття спочатку виявили найдавніший портрет Апостола народів у римських катакомбах святої Теклі, а згодом саркофаг з необробленого мармуру під папським вівтарем базиліки був пов’язаний із автором тринадцяти послань Нового Заповіту.
Підтвердження з глибоким хвилюванням надав Папа Венедикт XVI 29 червня 2009 року під час вечірні з нагоди закриття Року святого Павла. Тодішній Римський Архиєрей оголосив результати ретельного наукового аналізу, проведеного над гробницею через дві тисячі років після народження Павла: спеціальний зонд, введений в саркофаг, виявив сліди дорогоцінної лляної тканини, пофарбованої в багряний колір, інкрустованої чистим золотом, блакитну тканину з лляними нитками, зерна червоного ладану, а також білкові і вапнякові сполуки. Також були знайдені дуже дрібні фрагменти кісток. Експерти, яким не було повідомлено про їхнє походження, дослідили їх за допомогою радіовуглецевого аналізу і встановили, що вони належать людині, яка жила між І та ІІ століттями. «Це, здається, підтверджує одностайне і незаперечне передання про те, що йдеться про тлінні останки апостола Павла», – з трепетом прокоментував Венедикт XVI.
Гробниця, яку не відкривали
Через п'ятнадцять років після цього оголошення ми вирушаємо до гробниці у супроводі отця Лодовіко Торрізі, магістра новиків в абатстві Святого Павла за мурами, яким від VIII століття опікуються монахи-бенедиктинці. «Гробницю ніколи не відкривали, – пояснює він, – тому що вібрації при знятті кришки, контакт зі світлом і киснем могли б зруйнувати, розкласти те, що залишилося від тіла Павла».
Біля підніжжя вівтаря, під чудовим киворієм, виготовленим у 1285 році відомим скульптором Арнольфо ді Камбіо, видніються камені саркофагу, виявлені дослідниками у 2006 році. Вдень і вночі безперервно горить пломінь, що вказує на сакральність цього місця. Поруч стоїть бронзова та скляна урна з ланцюгом з римського ув'язнення апостола, що зберігається в базиліці від IV століття. Крізь решітку можна побачити нижче рівня землі мармурову плиту, складену з двох частин: вона має розміри 2,12 х 1,27 метра. На ній викарбувано напис PAULO APOSTOLO MART і є три отвори: один круглий і два квадратних. Вона датується IV-V століттями і свідчить про культ, який був на цьому місці від самого початку, ще до того, як тут збудували храм. Отвори мали функцію отримання контактних реліквій, тобто смужок тканини, які вводили до тих пір, поки вони не торкалися поховання.
Мучеництво поза міськими мурами
«Обезголовлення святого Павла, – розповідає далі отець Лодовіко Торрізі, – відбулося дуже близько до місця поховання. Приблизно чотири кілометри від базиліки, в Акве-Сальві, де сьогодні стоїть Абатство Трьох Джерел. Сюди Павла привели з Мамертинської в'язниці, де він був ув'язнений. Історики досі не з'ясували, чому його мученицька смерть сталася саме тут. Він був обезголовлений за Авреліанськими мурами біля Остійської дороги між 65 і 67 роками, за часів імператора Нерона.
Голова, падаючи на землю, тричі відскочила і, за переказами, в тих трьох точках чудесним чином забило три джерела: перше – гаряче, друге – тепле, третє – холодне. Вздовж алеї, яка пролягає збоку від траппістського абатства, порівняно недавно була реконструйована бруківка, подібна до давньоримської, щоб нагадати про дорогу, якою святий пройшов перед стратою. Мармуровий напис на фасаді церкви Сан-Паоло-аль-Мартіріо, збудованої у V столітті і відреставрованої у 1599 році, яка є частиною комплексу абатства, гласить: «S. Pauli Apostoli martyrii locus ubi tres fontes mirabiliter eruperunt» (Місце мучеництва святого Павла Апостола, де чудесно забили три джерела). Всередині храму добре видно три едикули, збудовані на кожному з джерел, розташованих на однаковій відстані, але на різних рівнях. Після 1950 року, через урбанізацію і, як наслідок, забруднення ґрунтових вод, потік води був перекритий, а її подача вірним припинилася.
Святий, зображуваний з мечем
Ув'язнений юдеями, Павло прибув до Риму в 61 році, щоб постати перед судом як римський громадянин. Народившись юдеєм на ім'я Савло, він мав римське громадянство, як і всі жителі Тарсу, його рідного міста в Кілікії, на півдні сучасної Туреччини. Переїхавши до Єрусалиму, він став довіреною особою Синедріону, а згодом – запеклим переслідувачем християн. По дорозі до Дамаску в 36 році відбулося його навернення. «Святого Павла, – зауважує отець Лодовіко, – зображують з мечем, щоб показати, як він захищав Боже Слово. Захищаючи Євангеліє, він загинув від меча жорстокою смертю, як доблесний борець». «Розповідають, що після обезголовлення римська матрона, християнка, подбала про тіло, помістила його в саркофаг і поховала при Остійській дорозі», – додає отець Торрізі. Згідно з переказами, що дійшли до нас, цю жінку звали Лючіна. За дві милі від Акве-Сальві вона володіла ділянкою для поховання при язичницькому цвинтарі, який налічував близько 5 тисяч могил. Розкопки підтвердили існування цього некрополя з поховальними нішами та з ямами для бідняків і безправних рабів.
При початках Римської Церкви
Місце поховання святого Павла одразу ж стало місцем паломництва віруючих, які приходили сюди молитися, а на честь святого збудували пам'ятну каплицю. Вже з перших років численні охрещені бажали бути похованими поблизу, і некрополь з поганського поступово перетворився на християнський. «Багато хто волів, щоб їхні могили були поруч з могилою апостола», – розповідає бенедиктинець, показуючи численні епіграфи латиною, грецькою та івритом, прикріплені до стін внутрішнього подвір'я абатства святого апостола Павла за мурами. «Під час різних відновлювальних робіт, розкопок чи укріплення фундаментів тут було знайдено багато артефактів, язичницьких і християнських поховань. Ймовірно, це були люди певної соціальної ваги. Римське християнство зароджувалося саме в цій місцевості», – додає він.
Три базиліки
Санкціонувавши Міланським едиктом 313 року свободу віросповідання, імператор Костянтин побажав гідно вшанувати пам'ять апостола народів, спорудивши у 324 році базиліку на місці його поховання, фундамент якої і сьогодні можна побачити біля підніжжя папського вівтаря. Тіло святого було покладене в мідну труну. Храм, спочатку не дуже великий, пізніше розширили імператори Теодосій, Аркадій і Валентиніан II, перетворивши його на дуже велику п'ятинавову базиліку, відому як «Теодосієва» або «трьох імператорів». Між XII і XIII століттями тут працювали такі видатні митці, як П'єтро Кавалліні, фрески якого, на жаль, були втрачені, та Арнольфо ді Камбіо, автор киворію, який уцілів разом із цінним канделябром для пасхальної свічки роботи Вассаллетто, після руйнівної пожежі, що в липні 1823 року протягом однієї ночі знищила Теодосієву базиліку.
Причина пожежі невідома, дехто пов'язує її зі смолоскипом, який, можливо, залишили без нагляду робітники, що ремонтували дах. Наступного дня після катастрофи римляни стікалися подивитися на те, що залишилося від храму. Картина була спустошливою і жахливою. 25 січня 1825 року Лев XII енциклікою «Ad plurimas» звернувся до вірних із закликом відбудувати храм. Його відбудували в ідентичному стилі, використовуючи врятовані від пожежі частини, щоб зберегти християнську традицію, а 10 грудня 1854 року його освятив Папа Пій IX. Базиліка, що постала, є саме такою, як ми бачимо сьогодні.
На заклик Лева XII масово відгукнулися не лише католики, але й увесь світ. Павло з Тарсу утвердився як загальний орієнтир як для віруючих, так і для невіруючих. У посвяенні взяли участь численні кардинали та єпископи, які перебували в Римі з приводу проголошення догми про Непорочне Зачаття.
Апостол християнської єдності
Як відомо, апостольське служіння святого Павла поширилося від юдеїв на всі народи: в Аравії, Малій Азії, Македонії, на Кіпрі та в Греції він заснував численні християнські спільноти. Символом мандрів апостола народів є реліквія посоху, яким він користувався під час своїх подорожей, що зберігається в музеї базиліки. «Павла вшановує населення всього світу, як християнське, так і нехристиянське, – додає отець Лодовіко Торрізі. – Він є засадничою постаттю для християнської єдності».
У базиліці відбуваються екуменічні богослужіння та заходи. З цим місцем пов'язані епізоди та предмети, які є особливо значущими з цієї точки зору. Тут, у покоях абата, 25 січня 1959 року, святий Іван ХХІІІ оголосив кардиналам про свій намір скликати Другий Ватиканський Вселенський Собор. У 2006 році Венедикт XVI також виконав бажання святого Івана Павла ІІ передати два кільця з ланцюгів апостола поган Атенському Архиєпископу Христодулу.
Святий Павло і Ювілей
Врешті, на шляху до повного сопричастя між християнами чільне місце займають Святі Двері базиліки Святого Павла, які будуть відкриті 5 січня 2025 року. «Вони мають дуже важливе значення. Вони були побудовані в Константинополі і подаровані в 1070 році. Спочатку вони стояли перед головним входом. Пожежа пошкодила їх, зменшивши розміри. Тому їх перенесли до бічного входу. З огляду на Ювілей, – підсумовує отець Лодовіко, – ми сподіваємося, що віруючі, паломники і туристи з усього світу отримають тут прекрасний досвід глибокого навернення і віри, єднання і контакту з Господом через свідчення апостола Павла».
