Архиєпископ Палья: абсолютне «ні» евтаназії та асистованому самогубству
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Salvatore Cernuzio – Ватикан
Абсолютне неприйняття асистованого самогубства та евтаназії; захист права на життя, особливо найслабших; належна оцінка непропорційного лікування; більше піклування про хворих; співпраця між Церквою та політикою у питаннях кінця життя. Архиєпископ Вінченцо Палья, голова Папської академії «За життя», пояснив у інтерв’ю для ватиканських медіа деякі положення «Малого лексикону про кінець життя», 88-сторінкового словника, виданого Ватиканським книжковим видавництвом, присвяченого етичним питанням, пов'язаним з дебатами про кінець життя. Оприлюднена на початку липня книга потрапила у фокус уваги деяких видань, які розгледіли в ній натяки на можливу «відкритість» Святого Престолу. В дійсності, як пояснив архиєпископ, йдеться про вказівки, коріння яких у навчаннях Пап і Церкви останніх сімдесяти років. Під час аудієнції 8 серпня 2024 р. голова Папської академії «За життя» представив публікацію Святішому Отцеві.
Діяльність на противагу «культурі відкинення»
Відповідаючи на запитання про те, що сказав Папа Франциск, отримавши книгу, архиєпископ Палья зазначив, що Святіший Отець висловив вдячність за працю, яку здійснює академія. «Безумовно, тема кінця життя є складною, і Церква має багате учення, починаючи від Пія XII у 1957 році і до наших днів. Життя потрібно захищати протягом усього періоду існування, а не лише в окремі моменти. Перш за все, слід захищати право на життя, а особливо життя слабких людей, щоб протистояти "культурі відкидання", яка ховається за претензіями на самодостатність і автономію сучасних жінок і чоловіків», – наголосив він.
Непропорційне лікування не є піклуванням про особу
Відповідаючи на ствердження тих, хто розгледів у посібнику відкритість Святого Престолу на призупинення штучного харчування та гідратації хворого, голова Папської академії «За життя» нагадав, що це Папа Пій ХІІ ствердив дозволеність припинення штучної вентиляції легень за певних серйозних умов. А 2007 року тодішня Конгрегація доктрини віри, підтвердивши позитивне ставлення до їх використання, визнала, що їх можна законно перервати (або не починати), якщо вони спричиняють «надмірний тягар або значний фізичний дискомфорт». «Це два критерії, які є частиною визначення непропорційного лікування, тобто такого, що підлягає припиненню. Йдеться про оцінку, яка завжди вимагає, наскільки це можливо, залучення хворої людини», – сказав архиєпископ Палья, підкреслюючи, що відмова від необґрунтованої чи надмірної терапевтичної настирливості не означає відкритість на евтаназію.
«Церква наголошує на своєму абсолютному неприйнятті будь-якої форми евтаназії та допомоги в самогубстві. І це також є моїм переконанням, навіть якщо дехто приписує мені протилежне. Але Церква також заохочує замислитись над тим, що необґрунтована затятість (надмірна терапевтична настирливість) не є виявом медицини та піклування, які справді відповідають потребам хворої людини та її благу. Смерть, на жаль, є виміром життя. Вона неминуча. Звичайно, ми ніколи не повинні скорочувати тривалість життя, але ми також не повинні бути впертими у тому, щоб ставити перешкоди його перебігу», – пояснив голова Папської академії «За життя», наголошуючи на тому, що потрібно помножувати зусилля, спрямовані на супровід людей на останніх етапах життя, пам’ятаючи також, що для віруючих смерть не є останнім словом.
Виховувати сумління
Покликаючись на згадку в «Лексиконі» про «посередництво на політичному рівні», архиєпископ Палья зазначив, що «у фундаментальних і дуже делікатних питаннях кінця життя бажано досягти максимально можливого загального консенсусу», який також шануватиме різні почуття й переконання, і саме в цьому полягає «завдання політики». «Церква може співпрацювати задля спільного блага всього суспільства. Її завдання – формувати сумління, а не писати закони», – підкреслив він.