Кардинал Паролін: Папа заохотить Європу наново відкривати її цінності

Massimiliano Menichetti - Ватикан

Після найтривалішої подорожі в своєму понтифікаті, яка кілька тижнів тому привела його до Азії та Океанії, Папа Франциск знову вирушає в дорогу. Невтомний свідок Христового обличчя, він подорожуватиме Європою, пораненою війною, часто розділеною і такою, що переживає дісність скорочення населення. Того ж дня, 26 вересня, Франциск прибуде в Люксембург і в Бельгію. У Брюсселі він перебуватиме до 29 вересня. За словами кардинала П'єтро Пароліна, Державного Секретаря Святого Престолу, в «Європі дещо втрачена пам'ять про величезні катастрофи минулого, і тому зростає ризик знову потрапити в трагічні помилки минулого». На думку кардинала, цей візит принесе далекоглядність солідарності та відвагу відкритися назустріч майбутньому.

Ваше Високопреосвященство, як виникла ідея цієї подорожі, яка починається з короткої зупинки в Люксембурзі?

Подорож є пастирським візитом, зосередженим передусім на відзначенні 600-річчя Лувенського католицького університету в Бельгії, але вона також включає зупинку в Люксембурзі. Це дві країни, які є засновниками Європейського Союзу і місцем розташування його інституцій, де католицизм, хоча формально все ще становить більшість, часто здається, що він більше не розглядається як життєвий горизонт і майже витіснений на задвірки суспільства.

Єпископи Бельгії говорили про «несподіванку» і про «велика радість» з огляду на візит Папи Франциска, який відбувається з нагоди 600-річчя Лувенського Католицького Університету. Чи стане ця річниця нагодою підкреслити тісний зв'язок між наукою і вірою?

Діалог між вірою і наукою є фундаментальним. Протягом історії були як довгі етапи порозуміння і співпраці, так і моменти взаємного нерозуміння. Непорозуміння виникало через надмірне змішування методів, коли, з одного боку, люди помилялися, розглядаючи Біблію не лише як священний текст, але й як наукову книгу, а з іншого боку, вважали наукові знання єдино істинно науковими, недооцінюючи та обмежуючи саму ж сферу розуму. Безумовно, подорож Святішого Отця в Бельгію з нагоди 600-річчя заснування Лувенського університету буде провідінною для того, щоб наново відкрити тісний зв'язок між вірою та наукою, у їхніх відповідних сферах діяльності та з їхніми відповідними методами.

Папа повертається в Європу, часто розділену питаннями щодо життя, мігрантів та зранену війною. Чи матиме цей візит силу відновити коріння батьків-засновників, Шумана, де Ґаспері, Аденауера, відновлення політичного проекту, що сприяє розвитку, заснованому на мирі, братерстві та солідарності?

Відразу після Другої світової війни народи Європи були виснажені. Попередні тридцять років були настільки сповнені нещасть і страждань, що вони були рішучими і сміливими у побудові нового порядку, здатного уникнути відродження роздутих націоналізмів, які стали причиною воєн. Тепер же, навпаки, пам'ять про величезні катастрофи минулого в Європі дещо втрачена, а тому зростає ризик повернення до трагічних помилок минулого. Сподіваюся, що візит Святішого Отця стане цінною нагодою для Європи наново відкрити для себе свої основоположні цінності. Якщо в 1945 році народи Європи були направлені в майбутнє, яке вони могли собі уявити лише як краще, ніж минуле, то сьогодні вони, здається, думають про майбутнє як про щось зовсім невідоме або навіть гірше, ніж нещодавнє минуле. Такий спосіб мислення впливає на саму здатність до відкритості на життя та поширює атмосферу приреченості, в якій немає місця для надії. Натомість Святіший Отець є паломником надії. Він прагне, щоб Європа наново відкрила для себе основи своєї будови, щоб кожну проблему, в тому числі економічну чи міграційну, вона могла вирішувати в далекоглядному дусі солідарності, віднайшовши відвагу відкритися назустріч майбутньому та перемогти «демографічну зиму».

Чи цей візит до одного із сердець європейської політики може причинитися до протидії страхові, поляризації та популізмам?

Популізм, поляризація, страхи часто є наслідком втоми духу і мислення, а відтак – претензії на те, що можливі майже магічні спрощення, здатні вирішити складні чи навіть епохальні проблеми простими і швидкими ефективними рішеннями. Ця втома людей призводить до того, що вони охоче приймають радикальні пропозиції, які обіцяють неможливе, щоб згодом з'ясувати, що ці обіцянки були нездійсненними, в результаті чого люди звертаються до інших наративів, протилежних за змістом, але дуже схожих за напористістю мови. Церква, яка є «експертом з людяності», а отже, і Святіший Отець, послуговуються мовою відповідальності, поміркованості, попередження про ризики, на які можна наразитися, ступивши на небезпечні шляхи, засуджуючи при цьому найнебезпечніші помилки. Ось чому така мова не піддається легкому спрощенню і не завжди пропонує негайні рішення. Слова Святішого Отця, однак, випливають з Євангелія і завжди є словами мудрості. Вони реалістичні, як реалістичним є Євангеліє, яке не обіцяє раю без хреста. Тому голос Папи вчить нас бути обережними і зберігати високий рівень критичності щодо тих, хто втомленим з найрізноманітніших причин народам негайно пропонує спрощені рецепти відкуплення. Зазвичай вони виливаються в рецепти катастрофи.

Папа Франциск неодноразово наголошував на різкому зниженні народжуваності в Європі, яка поступово старіє. Чи існує потреба в душпастирстві, більш близькому до потреб сімей?

Так. Я вважаю, що для протидії різкому падінню народжуваності терміново необхідна низка дій з боку різних суб'єктів. Церква, держави та посередницькі організації повинні усвідомити важливість, наважуся навіть сказати «життєву важливість» цієї проблеми, і вжити низку заходів, по можливості добре скоординованих. Якщо говорити про душпастирську опіку, то, безумовно, слід планувати дії, які вмітимуть уважно вислуховувати сім'ї, щоб визначити їхні реальні потреби і надати їм допомогу, торкаючись конкретики їхнього життя, щоб усувати різні перешкоди на шляху великодушного прийняття життя, що зароджується. Проте я хотів би сказати, що найкращою душпастирською опікою буде та, яка зуміє посіяти в серцях і умах людей надію. Без надії, без глибокої переконаності в допомозі Провидіння в нашому житті, без цієї відкритості на допомогу, яка походить від Бога, кожна трудність, якою б реальною вона не була, здаватиметься ще більшою, а егоїстичні спонуки матимуть більше вільного простору для свого утвердження.

Старий континент, здається, розгубив свою ідентичність, своє коріння. Чого він, на Вашу думку, потребує, і яким чином Святий Престол відчуває пов’язані з цим виклики?

Немає сумніву, що європейська цивілізація сягає своїм корінням греко-римської культури і завдячує своїми цінностями юдео-християнській традиції. Християнство, зокрема, протягом століть глибоко змінило європейський ландшафт. Доказом цього є собори, університети, мистецтво, розвиток інституцій та тисячі інших аспектів, які, так би мовити, зробили Європу такою, якою ми її знаємо. Скажімо, щодо цього всього в Європейській Конституції було вирішено не вказувати на міцні зв'язки з культурною та релігійною спадщиною минулого, вважаючи, що вони так чи інакше роз'єднують, або що при такому визнанні ці корені можуть стати обтяжливими і перешкоджати новому розвитку. Результатом такого вибору стало загострення певної розгубленості, яка не сприяє європейській розбудові. Вона дійсно потребує перевідкриття свого коріння, якщо хоче знайти сили для нового імпульсу, який дозволить їй досягти нових і важливих цілей, подолавши постійно зростаючий егоїзм. Якщо вона має намір бути почутим і авторитетним голосом у сучасному світі, якщо вона хоче подолати виснажливі тупики, вона повинна наново відкрити велич цінностей, які її надихали, цінностей, які були дуже помітні у засновників сучасної Європи. Святий Престол може супроводжувати народи Європи на цьому делікатному етапі, закликаючи їх з впевненістю продовжувати свій шлях і не боятися зберігати міцний зв'язок з цінностями, які надихали європейське життя і суспільство. Таким чином, Європа знайде новий ідеальний імпульс, який дозволить їй протистояти складним викликам цього періоду.

Які Ваші побажання щодо цієї подорожі?

Сподіваюся, що ця подорож Папи в Люксембург і Бельгію буде немов іскрою, яка запалить велике світло. Іскрою, яка допоможе виявити весь потенціал добра, що є в Церкві та в суспільстві, світлом, яке вселяє відвагу в тих, хто, здається, змирився з занепадом. Я сподіваюся і бажаю, щоб візит Папи став нагодою для поглиблених роздумів про Європу і про те, як бути Церквою в сучасній Європі. Сподіваюся, що це буде момент, коли віруючі і невіруючі матимуть нагоду прислухатися до слова Наступника святого Петра і порівняти свій спосіб життя і дії в світі з пропозицією, яка походить з Євангелія.