Синодальна Церква: увесь Божий люд є субʼєктом місії
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Antonella Palermo - Città del Vaticano
Божий люд – це не просто сукупність охрещених, але «ми» Церкви, спільнотний та історичний суб'єкт синодальності та місії. Дискусії навколо цього положення, що міститься в Instrumentum Laboris другої сесії XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів був присвячений богословський форум «Божий люд як суб'єкт місії», який відбувся у другій половині дня 9 жовтня 2024 р. в осідку Генеральної курії єзуїтів у Римі. Як зазначалося під час презентації цієї сесії, в рамках її проведення заплановані чотири богословські форуми для дискусії про деякі ключові теми синодальності, два з яких відбулися в середу.
На місії через привабливість, без виключень і в свободі
Німецький богослов Томас Зьодінґ з екзегетичної, герменевтичної та дуже виразної екуменічної точки зору підкреслив, що місія – це горизонт Церкви. Він наголосив, що завданням учнів Ісуса було не контролювати віру людей, а зробити її можливою. Не в компетенції дванадцяти апостолів виключати когось із місіонерської спільноти, ствердив він, бо місія Ісуса завжди вимагає протягнутої руки. «Місія тільки одна, – підкреслив Зьодінґ – а саме: сповіщати про наближення Божого Царства». Ключовим моментом є місія через приваблення. За словами апостола Павла, місіонерське зростання є настільки ефективним, наскільки воно сповнене віри, віри, яку ніколи не можна сприймати як даність. «Треба співпереживати іншим, щоб залучати, підбадьорювати, також і слабких», – наполіг він, вказуючи на те, що апостол «не ставить віруючих у залежність від себе, але проголошує свободу в Христі». Богословська компетентність, наголосив він, не є привілеєм єпископів, які є даром для Церкви тією мірою, якою стимулюють нові форми участі в церковному житті.
Церква, сакраментальний суб'єкт, тлумач Євангелія тут і тепер
Австралійський богослов о. Ормонд Раш у своєму виступі наголосив на інклюзивному розумінні Церкви, під якою слід розуміти все тіло вірних, в яке включена ієрархія. Він ілюструє чотири аспекти: Божий люд є суб'єктом інтерпретації; Божий люд є суб'єктом, зумовленим часом; Божий люд перебуває в місці, яке є важливим для втілення Євангелія; Божий люд є сакраментальним суб'єктом. В силу цих конотацій о. Раш говорить про те, як ранньохристиянські спільноти потребували тлумачення Євангелія, щоб застосовувати його в різних місцевих Церквах, які поступово виникали. З'являлися різні канони, які вважалися вірними посланню Христа. «Цей Синод є суб'єктом тлумачення, який шукає проводу Святого Духа для розуміння значення живого і повного Євангелія», – зазначив священник. За його словами, час і простір є даними, які формують Церкву і саме Євангеліє. Покликаючись на конституцію Другого Ватиканського Собору Lumen Gentium богослов вказав на те, що применшення божественного може призвести до того, що синодальність розглядатиметься як суто демократичний процес (більшість перемагає); з іншого боку, применшення людського елементу може призвести до того, що синодальність розглядатиметься як суто консультативний процес (тільки ієрархія може вирішувати). Тож як підкреслив о. Раш, «ми повинні запобігти цьому подвійному ризику», а для збереження рівноваги – дивитися на ІІ Ватиканський Собор.
Наново відкрити зв'язок між правом, богослов'ям і життям
«Ми повинні наново відкрити зв'язок між правом, богослов'ям і життям», – наголосила Доната Горак, викладачка канонічного права в богословському інституті Альбероні в П'яченці, Італія. Її доповідь пропонує ретельний аналіз здійснення влади і представництва в синодальній Церкві. Передумовою є те, що «яку б реформу ми не робили, ми будемо робити її для того, щоб наново відкрити те, що є автентичною первісною волею засновника», – підкреслює вона. Мета і шлях – зробити Євангеліє достовірним для справедливих взаємин і людського співіснування, в якому ми всі є братами і сестрами. Вона наголосила, що Церква – це народ жінок і чоловіків, які наділені священничою, пророчою і царською функцією Христа. Всі є співвідповідальними за місію і рівними у Христі. Вона також зупинилася на володінні владою, що, за її словами, «є вузлом, який розв'язати мусить закон». Насправді, на думку викладачки, необхідно розплутати протиріччя, в якому, як здається, «виникає своєрідна подвійна еклезіологія з певних фундаментальних питань». За її словами, потрібно наново відкрити основу повернення кожного до здійснення влади, адже в кодексі канонічного права на даний момент немає ясності в цьому питанні.
«Поточна дисципліна синодальних інституцій та органів участі демонструє мінімалістичне бачення консультацій», – пояснила Доната Горак, вказуючи на те, як у праві Латинської Церкви вкоренилася жорстка бінарність, яка протиставляє Синоди – завжди і «тільки» дорадчі – Соборам, які натомість мають повноваження приймати рішення. Таке жорстке розмежування невідоме у праві Східних Церков. «Існує опір участі Божого люду, який навіть виходить за межі закону», – ствердила вона. «Якби кодекс принаймні виконувався в усіх його передбачених можливостях, ми б мали набагато більш активну і партисипативну Церкву; наприклад, помісні собори (пленарні та провінційні), які мають владу приймати рішення, залишилися практично невикористаними». Синодальні органи майбутнього повинні будуть представляти весь Божий люд, беручи до уваги професії, компетенції, особливості території, наполягає каноністка, яка заохочує відновити «автентичний сенс консультацій, які насправді є передумовою церковної влади». За її словами, влада приймати рішення, навіть якщо вона формально легітимна, має сенс, якщо вона є результатом розпізнання спільноти, бо Церква не може бути монархією.