Боротьба проти зловживань і ефективність поточних норм у Церкві
Andrea Tornielli - Ватикан
Боротьба зі зловживаннями є постійною турботою в Церкві, особливо в останні роки. Ця тема піднімалася і в залі засідань Синоду, і надалі залишається предметом уваги засобів інформації. Про це поговорими з архиєпископом Філіппо Янноне, Префектом Дикастерії законодавчих текстів, щоб обговорити деякі аспекти, що стосуються процедур, які застосовуються.
Чи можете сказати, на якому етапі ми перебуваємо з точки зору чинного законодавства? Чи поточні норми ефективні?
Це питання, безумовно, перебуває в центрі уваги всієї Церкви, про що постійно повторює Папа, а тому воно не могло не увійти, так чи інакше, у виступи учасників Синоду. Канонічне законодавство щодо переслідування і покарання злочинів насильства над неповнолітніми і вразливими дорослими було змінено в останні роки з урахуванням досвіду, накопиченого за останні роки, різних пропозицій, які надходили від місцевих Церков і від людей, залучених на різних рівнях до боротьби з цим явищем, і, перш за все, зустрічі очільників Єпископських Конференцій з усього світу з главами Римської Курії, яка за бажанням Папи Франциска відбулася у Ватикані в лютому 2019 року. Було переглянуто канонічне карне право, проголошено нове motu proprio «Vos estis lux mundi», яке встановлює «на вселенському рівні процедури, спрямовані на запобігання та протидію цим злочинам, що зраджують довіру вірних», переглянуто норми, якими керується Дикастерія доктрини віри при судовому розгляді злочинів, віднесених до її компетенції. У всіх нормативних текстах у центрі уваги поставлено добро осіб, чию гідність порушено, а також бажання провести справедливий судовий процес відповідно до фундаментальних принципів правової системи. Серед іншого, встановлено обов'язок для священиків і богопосвячених осіб повідомляти церковну владу, якщо їм стане відомо про можливі зловживання. Щодо ефективності норм, то тут важко дати загальне судження, оскільки потрібно знати всі дані з цього питання. Виходячи з мого особистого досвіду, я б сказав, що так. У будь-якому випадку, я хотів би нагадати слова Папи Франциска: «Незважаючи на те, що так багато вже зроблено, ми повинні і надалі вчитися на гірких уроках минулого, щоб з надією дивитися в майбутнє».
Чи священник, позбавлений духовного сану, є екскомунікованим?
Ні! Канонічна традиція знає два види покарань, які застосовуються до всіх вірних, священнослужителів і мирян: кари лікувального характеру і кари покутного характеру. З покутних покарань, що застосовуються до священнослужителя (диякона, священика і єпископа), найсерйознішим і навіть безстроковим, є позбавлення духовного сану. Воно застосовується, як неважко здогадатися, за наявності особливо тяжких злочинів. Простіше кажучи, священник, позбавлений духовного сану, не відлучається від Церкви, але більше не може священнодіяти, хоча на загальних умовах з усіма іншими вірними може приймати таїнства.
Чи можете пояснити, як відбувається можливе зняття відлучення від Церкви? Чи існують для цього прискорені процедури? Які сторони беруть у цьому участь?
Відлучення від Церкви, яке канонічне право зараховує до покарань лікувального характеру, – це покарання, яким охрещена людина, яка вчинила злочин (між якими: профанація Пресвятої Євхаристії, єресь, схизма, аборт, порушення священником таємниці сповіді) і є впертою в цьому (тобто неслухняною), позбавляється певних духовних благ до того часу, поки не перестане перебувати в цьому стані і не отримає відпущення гріхів. Духовними благами, або супутніми з ними, яких може позбавити покарання, є ті, що необхідні для християнського життя, а саме, головним чином, таїнства. Відлучення має суто «лікувальну» мету, тобто спрямоване на одужання, на духовне лікування особи, яка його зазнала, щоб вона, розкаявшись, знову отримала блага, яких була позбавлена (salus animarum suprema lex in Ecclesia – спасіння душ є найвищим законом у Церкві). Отже, для того, щоб отримати відкликання, необхідно довести, що ця мета була досягнута. Заздалегідь визначеного терміну для цього не існує. Необхідною вимогою, отже, є щоб особа щиро розкаялася у вчиненому правопорушенні та адекватно відшкодувала заподіяну шкоду або, принаймні, серйозно пообіцяла її компенсувати. Само собою зрозуміло, що оцінка цієї обставини повинна бути зроблена владою, від якої залежить пом'якшення покарання, в душпастирському дусі, беручи до уваги добрі наміри суб'єкта і соціальний вплив, який може мати таке рішення.
Чи не могли б Ви пояснити різницю між відлученням від Церкви і так званими «спокутними покараннями»?
Окрім згаданих покарань «лікувального» характеру, канонічна традиція знає і передбачає ще один вид покарань, так звані спокутні, специфічною метою яких є спокутування злочину. Отже, їхнє зняття пов'язане не лише з каяттям чи затятістю (тобто впертістю) порушника, але, головним чином, з особистою жертвою, яку він приносить з метою відшкодування та виправлення. Вони тягнуть за собою позбавлення на певний, невизначений або безстроковий період певних прав, якими користувався суб'єкт (наприклад, заборона здійснювати або позбавлення займаної посади або пастирського уряду), не перешкоджаючи, однак, мати доступ до духовних благ, зокрема до таїнств.
Останніми тижнями в деяких статтях у пресі з'явилися різні інтерпретації канонічних процедур, що стосуються зарезервованих злочинів. Чи можете Ви пояснити, що це за процедури і як вони застосовуються?
Йдеться про злочини, які з огляду на їхню серйозність у питаннях віри чи моралі розглядає виключно Дикастерія доктрини віри. Процедура, якої дотримується Дикастерія, може бути двох типів: так звана «адміністративна» або судова. У випадку адміністративного процесу, після завершення провадження позасудовим карним декретом, засуджений має можливість оскаржити цей вирок, подавши апеляцію до Апеляційної колегії, спеціально створеної при тій самій дикастерії. Рішення цієї колегії є остаточним. У випадку судового розгляду карної справи, натомість, після завершення різних інстанцій, вирок набуває законної сили (res iudicata), після чого підлягає виконанню. В обох випадках засуджений може вимагати restitutio in integrum (тобто відновлення свого початкового стану), завжди в Дикастерії доктрини віри. Також можна просити про перегляд у формі помилування; в цьому випадку процедуру зазвичай здійснює Верховний Трибунал Апостольської Сигнатури, але вона також може бути доручена іншим органам. З огляду на конфіденційний характер такої комунікації, саме Державний Секретаріат відповідає за координацію різних інстанцій та надсилання будь-яких рішень для виконання прийнятих положень.