Проповідник Папського дому на I Неділю Адвенту: чувати, молячись

Період Адвенту – це час, коли ми оновлюємо наше очікування Господа, Який вже увійшов в історію, але повернеться, щоб довести її до завершення. Це короткий, але насичений період, в якому чувати, як ми говоримо в ці дні, не означає нічого не робити, дрімати, десь прилягти, а навпаки, пробудити всю нашу ясність і наш подив перед дійсністю, перед тим, що Бог звершує в цій дійсності. Навіть якщо дійсність, як нагадує нам Євангеліє, часто нас лякає: страшні знамення, скорботи, страхи, війни, землетруси, катаклізми... Євангеліє навіть говорить, що всі ми гинемо від страху перед обличчям дійсності, і це дійсно так, з багатьох причин. Але в ці моменти Ісус каже: «Підніміть голови ваші та збагніть, що я наближаюся, і ваше визволення близьке». Було б добре мати таку здатність. Як цього досягти? Ісус дає дві основні вказівки. Перша: не обтяжуйте свої серця. У нашому серці є неправильні бажання, речі, які змушують нас жити в обтяженому ритмі, тому що ми шукаємо в реальності щось, чого там немає. Тож не обтяжувати своє серце означає віднайти належну глибину своїх бажань, зрозуміти, чого ми насправді прагнемо і що нам може запропонувати дійсність. А далі Ісус каже: «Чувайте, молячись». Недостатньо молитися, потрібно спочатку широко розплющити очі, чувати. Це дуже важлива вказівка, тому що часто ми молимося, але нічого з нами не відбувається, тому що у нас все ще заплющені очі, тобто ми не маємо погляду довіри і уваги до дійсності. А період Адвенту починається саме так: з того, що ми розплющуємо очі, входимо в своє серце, починаємо молитися.