Проповідник Папського дому: вчитися від Ісуса завжди вибирати добро
о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан
«У роздумах під час цього Великого Посту ми спробуємо поставити себе в позицію учнів Ісуса, які прагнуть навчитися з Його способу життя того, які наставлення є важливими для нас, щоб разом прямувати до нового й вічного життя», – сказав о. Роберто Пазоліні, OFP Cap, проповідник Папського дому в залі Павла VI у Ватикані, під час першої великопосної проповіді, присвяченій логіці Хрещення. Цьогорічні роздуми в чотири п’ятниці, що передують Великому Тижню, мають загальну тему: «Заякорені в Христі. Вкорінені та засновані на надії нового Життя».
Любов, яка виявляється у конкретних жестах повсякденного життя
На початку проповіді о. Роберто зазначив, що через хрещення ми вкорінені у Христі, Який є нашою надією, відкривши нам шлях до неба. У цьому контексті спостерігається спокуса, присутня у Церкві, яка полягає в тому, щоб шукати простіших і зрозуміліших слів, ніж Євангеліє, віддаляючись таким чином від єдиного фундаменту, яким є Христос. Натомість Його життя є проявом того, чим може стати наша людяність, коли вона дозволяє керуватися Божою логікою.
Проповідник звернув увагу слухачів на цінність прихованого життя Ісуса в Назареті. «Христос вирішив дозволити історичній реальності, в якій він жив, формувати себе. Він не квапив час і не шукав легких шляхів, щоб проявити себе», – сказав він, додаючи, що Ісус, ще до того, як спасти світ через смерть і воскресіння, розділяв з нами людський досвід. За його словами, у нашому житті найрішучіший вибір часто визріває в період непримітного приготування, в якому бажання вдосконалюється, а свобода формується через маленькі щоденні вірності. Таким чином, Боже спасіння не нав’язується шляхом негайної зміни речей, але пропонується як терпелива подорож, в якій любов виявляється в найпростіших і найконкретніших жестах повсякденного життя.
Відтак о. Роберто вказав на дарування Ісуса людині, яке проявилася, зокрема, під час Його хрещення. «Іван спротивлявся йому, кажучи: “Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?” (Мт. 3:14). Виражене Предтечою здивування підкреслює великий вибір Ісусової довіри, яка в драматичний спосіб повністю проявиться в Його готовності постраждати з любові аж до хресної смерті. Тому передовсім наша потреба полягає не в тому, щоб змінитися, а щоб пізнати Божу до нас любов. Як зазначив проповідник Папського дому, у наставленні Христа проявляється одна з найбільш особливих рис Його здатності любити через турботу та співчуття до ближнього, який завжди стоїть вище за будь-які правила чи абстрактні принципи.
Відтак він вказав на те, що після занурення Ісуса в Йорданські води, розкрилося небо і зійшов Святий Дух (Мк. 1,10-11). Таким чином, хрещення Ісуса показує нам, що лише рух в напрямку слабкості й немічності людського стану, відкриває нам шлях до голосу і величі Бога.
Необхідність проходити випробовування
Продовжуючи свої роздуми, о. Роберто зауважив, що Ісус, ведений Духом, одразу після хрещення йде в пустелю, де зустрічається з трьома спокусами задля того, щоб зроблений у хрещенні вибір став глибоко вкоріненим менталітетом, а не просто миттєвим поривом. Таким чином, випробовування є для християн справжньою перевіркою рішення жити вірою. За словами проповідника Папського дому, ми часто думаємо, що можемо відважитися на серйозні рішення на основі сили добрих спонукань та почуттів, оминаючи досвід учнівства, де оголюється наша чутливість і ми вчимося очищатися від ілюзії легкого результату та обману дешевих шляхів. Наш світ багатий на численні інструкції, щоб навчитися здійснювати всілякі задачі, але дуже бідний на людей, готових пройти випробовування, перевірити справжність своїх бажань.
Вказуючи на Ісуса, о. Роберто зауважив, що після хрещення Ісус увійшов у простір випробування, яке тривало все Його земне життя, щоб показати приклад людяності, яка готова ніколи не відступати від критерію любові й віддаванню пріоритету на користь ближнього. Це є прикладом для нас, які часто приймаємо рішення, не знаючи справжню ціну, яку нам потрібно за них заплатити, або намагаємося зайняти позицію, яку потім не можемо втримати. Причиною цього є те, що думаємо, що можемо конкурувати без підготовки або хочемо скуштувати плоди, уникаючи повільного процесу дозрівання.
Дозрівання внутрішньої сили
«І він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями» (Мр. 1,13). Роздумуючи над цими євангельським словами, о. Роберто зауважив, що наприкінці спокус ми знаходимо Ісуса у підвищеній здатності залишатися в реальності, адже поряд були звірі, які з одного боку трактуються як тварини, перед якими ми маємо певний страх, а з іншого боку, дикі звіри є символом усіх сил (вороги, сили зла), від яких ми відчуваємо потенційну загрозу. У такий спосіб випробування у пустелі служить для дозрівання в Ісусі необхідної внутрішньої сили, щоб бути здатним прийняти свою місію.
За словами проповідника, сорокаденний період є також способом сказати, що Ісус повинен був тренувати своє серце, щоб вибирати добро і відкидати зло всі дні свого життя. Ця звичка плекати в собі «внутрішню пустелю» зробила Ісуса людиною, здатною знаходитись в будь-якій ситуації з великим спокоєм, ніколи нічого не боячись, а також прислухатися до потреб людської природи, щоб навчитися задовольняти їх без хитрощів, ілюзії й обману.
Три важливі запитання для роздумів
Як зазначив о. Роберто, Євангелія є радісною новиною, яка полягає в тому, що Бог прийшов в історію людини, щоб оселитися серед нас. У цьому Великому Пості Ювілейного Року, за його словами, ми покликані залишатися закоріненими у Христі, щоб знайти в Ньому тверду і надійну опору для нашого життя. Відтак він підсумував свою проповідь у кількох ключових тезах. Перший висновок полягає в тому, щоб звільнити у своєму житті місце для іншого; Ісус навчає нас, що справжнє сопричастя з іншими будується не лише тоді, коли їхній вибір нам приємний чи зрозумілий, але й тоді, коли вони випробовують нас і кидають нам виклик.
Другий висновок полягає у потребі навернення, яке розуміється як безперервна вправа внутрішньої перевірки. Хрещення Ісуса знаменує собою перехід до публічної діяльності, що виражає процес глибокого перетворення нашого способу любити, бачити та судити інших на шляху засвоєння Євангелія.
Третій висновок, на думку проповідника Папського дому, є найскладнішим і вирішальним – залишатися в межах реальності, не тікаючи від неї і не сублімуючи її. Життя Христа є для нас прикладом залишатися стійкими в наш час, з його складнощами і викликами, не тікаючи і не шукаючи штучних прихистків. Тільки так, навіть серед труднощів, ми зможемо розпізнати, що наш шлях наповнений присутністю Бога, Який не залишає нас, але завжди знаходиться з нами.
