Святий Іван Павло ІІ, апостол між землею та небом, щоб відчинити двері Христові

Amedeo Lomonaco – Ватикан

У цьому Святому Році, присвяченому надії, минає 20 років від дня смерті святого Івана Павла ІІ. Його духовний заповіт відкривається словами, які покликаються на «останній заклик» Господа: «Чувайте, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде (Мт 24,42)». «Я не знаю, коли він прийде, – писав Папа Войтила, – але, як і все інше, віддаю цей момент в руки Матері мого Вчителя: Totus Tuus». Цей день, як і для всіх, настав і для цього мужа, який народився 1920 року в польському місті Вадовіце і зійшов на Петрів престол 16 жовтня 1978 року. Папа Войтила помер 2 квітня 2005 року о 21:37. На останнє прощання і похорон до Риму прибуло три мільйони паломників, об'єднаних кличем: «Святий відразу». Це сердечне прохання люду знайшло свій очікуваний епілог 27 квітня 2014 року, в неділю Божого Милосердя і день канонізації Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ.

Навстіж відчинити двері Христові!

Папа Войтила помер 20 років тому. Однак не згасло його апостольство, яке з небес і далі залишається джерелом любові до людства. Якби він міг ще раз виглянути з вікна Апостольського палацу, найімовірніше в контексті молитви «Ангел Господній», то після Марійської молитви він закликав би християн відчинити, ба більше, навстіж відкрити кордони та двері своїх сердець для Ісуса. Здається, що його слова, виголошені 22 жовтня 1978 року під час проповіді з нагоди початку понтифікату, знову лунають повністю співзвучними з нашим часом, у цей Ювілей, який є запрошенням переступити через поріг Святих Дверей, запрошенням відчиняти двері:

«Браття й сестри! Не бійтеся прийняти Христа і прийняти Його владу! Допомагайте Папі та всім тим, хто бажає служити Христу, а силою Христа – служити людині і всьому людству! Не бійтеся! Відчиніть, ба більше, навстіж відкрийте двері Христові! Відкрийте для Його спасенної сили кордони держав, економічні та політичні системи, неосяжні поля культури, цивілізації, розвитку. Не бійтеся! Христос знає, “що є в людині”. Лише Він один знає!».

Свята Земля потребує примирення

Наші дні позначені глибокими ранами, які пронизують різні регіони Землі. Близький Схід і далі потерпає від жахіть і трагедій. Промова, з якою Папа Іван Павло ІІ 12 лютого 2004 року звернувся до тодішнього міністра Палестинської автономії Ахмада Курея, розпочинається роздумами, які сьогодні кидають виклик всьому людству: «Сумна ситуація на Святій Землі є причиною страждань для всіх».

«Ніхто не повинен піддаватися спокусі зневіри, не кажучи вже про ненависть чи розправу. Примирення – це те, чого потребує Свята Земля: прощення, а не помсти, мостів, а не стін. Це вимагає від усіх лідерів регіону за допомогою міжнародної спільноти прямувати шляхом діалогу та переговорів, які ведуть до тривалого миру», – закликав він.

Побажання для України

У східній частині Європи простягається ще одна земля, понівечена війною. Побажання, яке Папа Іван Павло ІІ висловив у 2001 році під час своєї Апостольської подорожі в Україну, окреслює шлях миру, що об'єднує Схід і Захід та «різні, але взаємодоповнюючі цінності»:

«Висловлюю моє побажання, щоб Україна як повноправний член увійшла до Європи, яка охопить увесь континент від Атлантичного океану до Уральських гір. Як я вже казав наприкінці того 1989 року, який відіграв визначну роль у недавній історії континенту, неможлива "Європа миру та поширення цивілізації без цього взаємообміну та без співучасті відмінних цінностей, які взаємно доповнюються", які є характерними для народів Сходу та Заходу».

Зусилля на підтримку миру й роззброєння

Будьте ремісниками та вартовими миру. Під час понтифікату Івана Павла ІІ чимало промов, зустрічей, закликів і роздумів були пронизані цим заохоченням. Воно перепліталося з історичними періодами, позначеними напруженістю, конфліктами. Це слова, які також перегукуються з нашим часом, коли в Європі дедалі детальніше окреслюються плани переозброєння. Під час відвідин «Меморіалу миру» в Хіросімі 25 лютого 1981 року Папа Войтила спочатку звернувся німецькою мовою до глав держав і урядів, а потім російською – до молоді:

«Присвятімо свої зусилля справі миру в справедливості; приймімо зараз урочисте рішення, що війна ніколи більше не буде толеруватися і розглядатися як засіб вирішення розбіжностей; пообіцяймо нашим ближнім, що будемо невтомно трудитися для роззброєння і знищення всієї ядерної зброї, замінимо насильство і ненависть довірою і турботою... Молоді всього світу я кажу: спільно творімо нове майбутнє братерства та солідарності; йдімо назустріч нашим братам і сестрам у потребі, нагодуймо голодних, даймо притулок бездомним, звільняймо пригноблених, несімо справедливість туди, де лунає лише голос зброї. Ваші молоді серця мають надзвичайну здатність до добра і любові: поставте їх на служіння ближнім».

Скеля віри

Також і в немічності Іван Павло ІІ виявив надзвичайну силу. Силу, яка походить від віри. 2 квітня 2006 року, в першу річницю смерті Папи Войтили, цей момент був згаданий під час Марійського чування. Наступного дня Папа Бенедикт XVI очолив Святу Месу на площі Святого Петра і у своїй проповіді нагадав про «глибоко священничий характер всього його життя»:

«Покійний Папа, якого Бог наділив багатьма людськими і духовними дарами, проходячи через горнило апостольських трудів і недуги, дедалі більше являвся “скелею” у вірі. Ті, хто мав можливість бути поруч з ним, могли майже доторкнутися до його прямолінійної і непохитної віри, яка, вразивши коло його співробітників, не забарилася поширити свій благотворний вплив на всю Церкву протягом його тривалого понтифікату, в зростанні, яке досягло свого апогею в останні місяці і дні його життя. Переконана, сильна і справжня віра, вільна від страхів і компромісів, заразила серця багатьох людей завдяки численним апостольським паломництвам в усі куточки світу, а особливо завдяки тій останній “подорожі”, якою була його агонія і його смерть».

Папа сім’ї

Існують дні, які закарбувалися в історії Церкви. У неділю, 27 квітня 2014 року, Папа Франциск очолив Святу Месу з нагоди канонізації Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ. При цій нагоді, згадуючи про своїх попередників, він закликав жити «суттю Євангелія, тобто, любов’ю, милосердям, у простоті та братерстві»:

«Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ співпрацювали зі Святим Духом, щоб відновлювати та оновлювати Церкву відповідно до її первісного обличчя, обличчя, яке їй надали святі протягом століть. Не забуваймо, що саме святі скеровують Церкву вперед і спричиняються до її зростання... У цьому служінні Божому людові святий Іван Павло ІІ був Папою сім'ї. Так він сам одного разу сказав, що хотів би, щоб його запам'ятали як Папу сім'ї».

Лише в Христа є слова вічного життя

Папа сім'ї споглядає з Небес на весь людський рід. Тут, на землі, ми ніби знову чуємо його слова, сказані під час Святої Меси на початку понтифікату: «Сьогодні людина так часто не знає, що вона носить у собі, в глибині своєї душі, свого серця. Дуже часто вона не впевнена в сенсі свого життя на цій землі. Її охоплює сумнів, який переростає у відчай. Дозвольте ж – благаю вас, благаю зі смиренням і довір'ям – дозвольте Христові промовляти до людини. Він єдиний має слова життя, так, слова вічного життя!». Апостольське служіння святого Івана Павла ІІ – це апостольське служіння між небом і землею. Навіть сьогодні багато сердець відкриваються на Євангеліє і слова вічного життя, зігріті його свідченням.