Викладач морального богослов’я про “Fratelli tutti” і “справедливу війну”

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ / Fabio Colagrande – Ватикан

В одній із своїх нещодавніх промов Святіший Отець наголосив, що у наш час світ, політика та суспільна думка ризикують призвичаїтись до лиха війни як до природнього супутника історії народів. Папа Франциск підкреслив, що біль війни сьогодні посилився також і поширенням вірусу та неможливістю у багатьох країнах світу отримати належну медичну допомогу. Над цими темами Глава Католицької Церкви пропонує задуматись також і на сторінках своєї третьої енцикліки “Fratelli tutti”, зокрема, у 256-262 параграфах 7-го розділу, що присвячений шляхам миру задля нової зустрічі.

У своєму тексті Єпископ Риму заторкує також такі важливі теми як смертна кара, вказуючи на те, що, вдаючись до такої міри покарання, неможливо вирішити проблему в глобальному сенсі, як “справедлива війна”, теорія про яку взагалі є неприпустимою, тощо. Про це з нашим колегою з італійської редакції Радіо Ватикану спілкувався отець-францисканець Джуліо Чезарео, викладач морального богослов’я в Папському Урбаніянському Університеті та на Богословському Факультеті святого Бонавентури.

“Справедлива війна” – неприйнятна теорія

На початку інтерв’ю о. Джуліо зазначив, що нова енцикліка Папи Франциска не вносить великих змін в католицьку доктрину щодо цих питань. На її сторінках можна спостерегти, як автор передає навчання Церкви, яке розвивалось, зокрема, у період після ІІ Ватиканського Собору. Для прикладу, католицьке вчення про війну сягає своїми коренями текстів святого Августина із V століття. Впродовж століть це вчення розвивалось та кристалізувалось і навіть в часи середньовіччя було прийнято теорію про “справедливу війну”. Однак, Отці ІІ Ватиканського Собору, опираючись на енцикліку Папи Івана ХХІІІ “Pacem in terris” (1963 р.), наново переосмислили тему війни, дійшовши до висновку, що абсурдним є стверджувати, що вдаючись до збройних конфліктів можна вирішити існуючі проблеми.

Також і Папа Франциск прямує тим шляхом, ще раз передаючи навчання Катехизму Католицької Церкви, наголошуючи на тому, що не можна говорити про “справедливу війну”, а лише про легітимну військову самооборону у випадку агресії. «Велика новизна вчення Папи Франциска в цих питаннях міститься у його промові, виголошеній минулого року з нагоди поїздки до Японії, коли він зазначив, що навіть саме володіння ядерною зброєю для стримуючих цілей вже є аморальним», – додав о. Чезарео.

Зміни критеріїв у сучасному світі

Отець Джуліо зазначив, що наш час позначений зміною потужності зброї. Критерії “справедливої війни” головним чином надихались пропорційністю та дискримінацією між воюючими і невоюючими. Згідно із тією теорією, війна могла називатись справедливою тоді, коли існували відповідні рації для цього: велика гуманітарна шкода, насилля та несправедливість з боку іншої держави. Але, особливо, тоді, коли можна було уникнути залучення цивільного населення та коли існувала пропорційність між шкодою, яку завдається війною двом сторонам, та добром, яке очікується здобути.

Однак, на переконання отця-богослова, цих критеріїв можна було дотримуватись до початку модерної епохи, до першої світової війни. «Але коли в гру вступає сила хімічної зброї, коли в Бельгії, для прикладу, використовується іприт, коли починається ера атомної бомби або біологічної зброї, ми входимо в сферу, де вже неможливо розрізнити жертв цивільних та нецивільних, невоюючих від воюючих, тим більше, напади вже не здатні гарантувати пропорційність. Атомна бомба, як знаємо, руйнує все, руйнує життя навіть для майбутнього, і тому ніщо не може виправдати використання такої потужної зброї», – мовив о. Джуліо, пригадуючи, що Папа Франциск вказує у своїй енцикліці на те, що в наш час вже не існує такого насилля та несправедливості з боку іншої держави, які б могли усправедливити вживання сучасної зброї масового знищення. Отож, доктрина не змінилася, але сама оголосила про свій кінець з причини зміни тих критеріїв, які їй служили для виправдання регулювання насильства.

Справедливі мотиви для війни

На переконання францисканця, твердження Папи Франциска є послідовними із вченням його попередників. «Справжня зміна, реальний перехід від прийняття справедливих причин для війни до визнання єдиної законної самооборони відбувся вже давніше, ще в період приготування Катехизму, під час понтифікату Івана Павла ІІ, у 90-х роках. Папа Франциск ввійшов у цю лінію та підтвердив, що ніхто не може сказати, що війна є виправданою. Наприклад, Іван Павло II визнав можливість гуманітарного втручання у випадку війни в Боснії як підтримку законної оборони тих, хто не міг сам себе захистити. Концепція є такою: я позичаю тобі свою зброю, свою військову силу, тому що ти, який повинен захищатись, не маєш для цього сил», – підсумував о. Джуліо Чезарео.