Папуа-Нова Гвінея: шлях до сталого розвитку, щоб зупинити експлуатацію
Giada Aquilino / Світлана Духович – Ватикан
Між місіонерами священичого Товариства апостольського життя Папський Інститут Закордонних Місій та Папуа-Новою Гвінеєю існує тісний взаємозвязок. Ця острівна країна, що розташована в Тихому океані, включає східний регіон Нової Гвінеї та її острови, та має 8 мільйонів мешканців (40% - до 15 років). Її характеризує надзвичайне багатство природних ресурсів, а тамтешній тропічний ліс містить понад 5% біорізноманіття світу.
Для Папського Інституту Закордонних Місій Папуа-Нова Гвінея стала першим місцем призначення: у 1852 році експедиція з 7 місіонерів прибула до острова Вудларк. У 1855 році, після мученицької смерті блаженного Джованні Маццукконі та інших фізичних випробувань, їхня присутність була перервана. Члени товариства знову повернулися в цю країну 1981 року й тепер тут служать 12 місіонерів, яким допомагають 28 сестер Згромадження Непорочного Зачаття. Після реалізації різноманітних проектів, спрямованих на розвиток громад, таких як ремонт парафіяльного притулку для потребуючих в Алоті, придбання моторного човна для того, аби добиратися до сіл Каян, постачання чистої води для селища Вайбула, місіонери Папського Інституту Закордонних Місій вирішили присвятити весь 2021 рік зборові фондів для цієї країни.
Заклик Laudato si’
Натхненням для місіонерів стали роздуми з енцикліки Laudato si', в якій Святіший Отець засуджує визискування, зазначаючи, що «ціною деяких форм експлуатації ресурсів є деградація, яка врешті-решт сягає дна океанів». Проте сьогодні, майже через шість років після публікації цього документа, у деяких країнах відкрилися нові зони експлуатації природних ресурсів, деякі з них – в Папуа-Новій Гвінеї.
В інтерв’ю для Vatican News журналіст Джорджіо Бернарделлі, керівник відділу комунікацій Папського Інституту Закордонних Місій, розповів про те, як місіонери вирішили відповісти на заклик Папи Франциска захищати спільний дім та шукати моделі сталого розвитку, які б не забували про бідних. Він пояснив, що священниче товариство присвячує кожен рік певній місійній країні. Папуа-Нова Гвінея, за його словами, це одна з тих країн, де є очевидним вплив екологічної кризи на життя місцевих мешканців.
Видобуток піску
Журналіст підкреслив, що екологічний баланс Папуа-Нової Гвінеї зазнав серйозного погіршення за останнє десятиліття через видобування ресурсів, здійснюване з недотриманням принципів сталості довкілля, вирубку лісів, знищення природних середовищ існування, забруднення та погане управління територією.
За словами Джорджіо Бернарделлі, ця країна Тихого океану є одним з місць, де «наша світова економіка найлегше знаходить необхідну кількість сировини». Він пояснив, що внаслідок пандемії відбулося певне сповільнення, але економіка, що працює в нормальному ритмі, використовує багато сировини, а також дорогоцінних матеріалів, таких як золото, срібло, мідь, мінерали, що використовуються в численних складових частинах тих предметів, які ми використовуємо щодня. «З цієї точки зору, Папуа-Нова Гвінея – це дуже багата земля, і це країна, де з’явилися також нові місця експлуатації», – підкреслив він, додаючи, що однією із найсерйозніших актуальних проблем є видобуток піску. Великим частинам узбережжя Папуа-Нової Гвінеї загрожує ерозія через видобування цих матеріалів на експорт. Але існують навіть проекти видобування з морського дня.
Кліматичні зміни
Керівник відділу комунікацій Папського Інституту Закордонних Місій пояснив, що Папуа-Нова Гвінея, як і вся Океанія, є також одним з тих місць, де найбільше очевидні наслідки кліматичних змін: рівень моря піднімається, узбережжя зазнають ерозії, помітно підвищується температура та збільшується кількість інтенсивних опадів.
Місцеве населення, яке більш ніж на 80% залежить від сільського господарства, живе в досить нестабільному балансі між світом, якого вже не існує, тобто їхнім традиційним сільським життям, і тенденціями, особливо, серед молоді, до глобалізованого світу. За словами журналіста, утримати рівновагу між цими двома реаліями досить складно, беручи до уваги також і те, що Папуа-Нова Гвінея отримала незалежність 1975 року: її інституції та соціально-політична система є ще досить молодими.
Прісна вода та сонячні батареї
Може здаватися дивним, але на острові посеред океану наявність прісної води стає великою проблемою для деяких громад. Завдяки фонду «S142 – сестра Папуа-Нова Гвінея», місіонери Папського інституту закордонних місій, яких сьогодні налічується 460 у світі, мають на меті реалізувати проекти екологічного сталого розвитку, що включають постачання води, використовуючи при цьому знаряддя, що не шкодять довкіллю, а також вироблення електроенергії за допомогою сонячних панелей.
Екологічне виховання
Папський Інститут Закордонних Місій займається також підвищенням обізнаності серед дітей і дорослих щодо питань охорони навколишнього середовища. Джорджіо Бернарделлі пояснив, що ці виховні проекти здійснюватимуться не тільки в Папуа-Новій Гвінеї, але й в Італії, особливо в школах.
