Ґаель Жіро – єзуїт та економіст «Laudato si'»
Xavier Sartre / Світлана Духович – Ватикан
Сарх, що розташоване на півдні Чаду на березі річки Чарі, є третім за величиною містом в цій країні у центральній Африці й налічує сто тисяч мешканців. Ґаель Жіро прибув сюди 25 років тому, аби пройти там два роки громадського служіння. Він викладав математику та фізику в єзуїтському коледжі. Досвід у Чаді став для молодого француза з блискучою університетською кар’єрою потрясінням і відкриттям.
«Вже в той час я на власні очі побачив як відсутність води в регіоні, який ще тоді був саванною, так і дуже швидкий поступ опустелювання», – зазначив єзуїтський економіст. – Це змусило мене, парижанина з французької університетської еліти, усвідомити серйозність проблеми опустелювання, потепління, нестачі води, ерозії ґрунтів і втрати біорізноманіття».
Волання бідних і діти вулиці
Перебування в місті, де не було навіть електрики, поставило Жіро перед ще однією дійсністю – дітьми вулиці. Після першого року, проведеного в єзуїтському коледжі, він вирішив оселитися серед бідних місцевих мешканців. Кожного ранку він ходив до криниці по воду й щоразу зустрічав дітей, що жили на вулиці, бо не мали сім’ї, або не хотіли бути тягарем для своїх батьків (переважно, матерів). Ґаель Жіро вирішив заснувати притулок «Балімба», який сьогодні розташований декілька кілометрів від міста. Приблизно 40 дітей отримали тут дах над головою, харчування та освіту. Діти, що мають проблеми з поведінкою, не ходять до школи, а отримують освіту на місці, завдяки вчителям, які приїжджають до притулку.
Усвідомлення того, що все взаємопов’язане
Цей досвід дозволив Ґаелю на власні очі побачити, що для обездолених означає бути жертвами глобального потепління. Слова з енцикліки Laudato si' про те, що волання землі та волання бідних – це те саме волання, перегукуються для нього з тим, що він ще двадцять років тому побачив в Чаді.
Повернувшись до Франції, Ґаель Жіро пройшов єзуїтську формацію та продовжив богословські студії, працюючи, одночасно, економістом. «Поступово досвід, який я пережив у Чаді, й те, чого навчився в галузі економіки, допомогли мені усвідомити, що моє завдання як економіста полягало в тому, аби вивчати надзвичайний негативний вплив кліматичних змін на людей».
Віра та дбання про довкілля
На особисті роздуми та діяльність отця Ґаеля Жіро вплинула віра. «Досвід християнської віри, – ділиться він, – допомагає мені “надіятися всупереч будь-якій надії”, і це виливається в те, що я не піддаюся тенденції ховатися в запереченні теперішньої екологічної ситуації та катастрофи». Економіст усвідомлює уразливість створіння, погоджуючись зі словами з енцикліки Laudato si' про те, що «ми не є власниками творіння: єдиним власником творіння є Бог».
Ґаель Жіро вважає енцикліку Laudato si' «найважливішою церковною подією після Другого Ватиканського Собору». Після її публікації всі дуже швидко зрозуміли, що «вперше міжнародна інституція, в даному випадку Католицька Церква, висловила настільки чітку, підготовлену і правильну позицію на глобальному рівні щодо фундаментального питання екологічної кризи, з яким стикається наше покоління».
Завдання християн
Ділячись думками про роль християн у вирішенні цієї кризи, священик зазначив, що потрібно подолати переконання, яке поширилося в Європі ще в XVI і XVII сторіччях, згідно з яким людина вважалася володарем природи. Християнська антропологія, за його словами, відрізняється від цієї концепції: «управляти Землею» означає «служити зростанню створіння».
Отже, християни, спираючись на духовну традицію, втілену, зокрема, святим Франциском з Ассізі, повинні «спільно знаходити шляхи вирішення екологічної кризи». Єзуїт та економіст Ґаель Жіро займатиметься цим в рамках нової місії, дорученої йому Товариством Ісуса: створити та розвивати Центр екологічної справедливості в Джорджтаунському університеті у Вашингтоні, США.
