Бразилія: Laudato si' та «Сіранда» на підтримку місцевих землеробів
Andressa Collet / Світлана Духович – Ватикан
Сіранда (порт. ciranda) – це народний хороводний танець, що належить до культурної спадщини Бразилії. Він зародився в Північно-східному регіоні країни: дружини рибалок виконували його, чекаючи на повернення своїх чоловіків з моря. Назва цього спільного танцю, що виражає очікування когось, стала натхненням і акронімом для Центру сільських інновацій та агроекологічного розвитку (порт. Centro de Inovação Rural e de Desenvolvimento Agroecológico, Сiranda), заснованого 2018 року в місті Асайляндії, що в бразилійському штаті Мараньян.
Центр «Ciranda» пропонує економічну альтернативу гірничодобувній мережі та агробізнесу в регіоні, розміщеному посередині залізничної магістралі “Estrada de Ferro Carajás”, що з'єднує найбільший в світі залізний рудник під відкритим небом в Каражасі, на південному сході Пара, з портом Понта-да-Мадейра, в Сан-Луїсі (штат Мараньян).
Координатор Центру сільських інновацій та агроекологічного розвитку мирянин-місіонер комбоніанець Хоан Карлос Санчес Куто пояснив, що завдяки технологіям сільськогосподарського виробництва, які цей центр пропонує місцевим мешканцям, вони не змушені залежати лише від гірничодобувної промисловості. Ці технології відповідають розмірам земельних ділянок сімейних фермерів, їхнім знанням, робочій силі та навколишньому середовищу регіону.
Агроекологія натхненна енциклікою Laudato si'
Хоан, іспанський агроном, вже 20 років перебуває на місії у Бразилії. На початку він створив “Casa Família Rural” – сільськогосподарську школу для сільської молоді. Сьогодні разом з центром «Ciranda» він втілює в життя два проекти, які пропонують теоретичний та технічний вишкіл 70 сім'ям регіону. Під час цих курсів діти фермерів ознайомлюються зі способами виробництва агроекологічних культур, а потім передають ці знання своїм сім'ям та громадам.
Місіонер підкреслює, що діяльність центру «Ciranda» співзвучна з ідеями енцикліки Папи Франциска Laudato si’, що зуміла поєднати науку й віру. Цей центр, за його словами підтримує партнерські стосунки з науково-дослідними інститутами та університетами, але й, одночасно, ґрунтується на потребах громад.
Серед методів, яких навчають у цьому центрі, – зелене будівництво (традиційна форма будівництва з використанням глини та вторсировини), виробництво біогазу та збір дощової води у цистернах, птахівництво, рибництво, бджільництво. У вирощуванні харчових продуктів перевагу надають полікультурі (спільне вирощування кількох видів), аби уникнути серйозної шкоди від нападу паразитів або комах.
Виклики: від пожеж до агробізнесу
Незважаючи на добрі результати, перед центром «Ciranda» постають виклики, одним з яких є пожежі, що виникають на сусідніх угіддях. Хоан зазначив, що їм, зазвичай, вдається зберегти постійні врожаї, але протягом останніх двох років інші регіони сильно постраждали внаслідок пожеж. Це спонукає їх замислитися над можливістю насадити протягом наступних кількох років лісові бар’єри, менш схильні до пожеж.
Зв'язок з природою є дуже важливим для багатьох місцевих фермерів, але не для всіх: агробізнес, активно присутній на місцевому рівні, сприяє тому, що, як зазначається в Laudato si' (54), «економічні інтереси з легкістю переважають над спільним добром».
Хоан чітко усвідомлює, що «Ciranda» «глибоко суперечить засадам капіталістичного ринку, в якому більше цінується той, хто має більше і хто заробляє більше». Тому цих сімейних фермерів часто висміюють, їм говорять, що їхня діяльність нічого не вартує, що їхній метод не може нагодувати людство. Натомість, згідно з деякими дослідженнями, як підкреслив місіонер-агроном, один гектар агролісомеліорації, – метод, який вони використовують – є продуктивнішим, у грошовому і в екологічному вираженні, ніж один гектар монокультури сої. Отже, однин із викликів їхньої місії на найближчі роки полягає, власне, у спростуванні цієї "монетаристської раціональності".
