Коли медаль братерства є найкращою медаллю
Alessandro Gisotti - Ватикан
Дехто вже назвав їх «сумними олімпійськими іграми». У Токіо, щоби запобігти поширенню Covid-19, не буде глядачів на трибунах стадіонів, обійми між спортсменами не будуть дозволені, олімпійці самі одягатимуть медалі, щоби запобігти будь-яким контактам. Через рік після перенесення, спричиненого пандемією, Японія готується переживати спортивний захід із протиставними почуттями: радість і смуток, гордість і стурбованість. Однак, у цих Олімпійських Іграх, проведених у безпрецедентний спосіб через суворі заходи протидії поширенню заражень, зуміє, можливо, чіткіше вийти на яв значення (та цінність) події, яка вже у своєму символі – п’яти перетнутих кільцях – несе в собі дух братерства та згоди між народами. Йдеться про послання, якого сьогодні дуже потрібно, в той час як перебуваємо «всі в тому самому човні» та переживаємо, не без багатьох труднощів, неочікувану зміну епох з досі непередбачуваними наслідками.
Папа Франциск чимало разів підкреслював виховний потенціал спорту для молоді, цінність того, щоб «вступити в гру» та fair play, як теж, перебуваючи на госпіталізації в лікарні Джемеллі, цінність поразки, бо велич особистості більше проглядається тоді, коли вона падає, ніж коли тріумфує, як у спорті, так і в житті. Щодо цього, в довгому інтерв’ю на початку року для часопису «Gazzetta dello Sport» Папа зауважив: «Перемога містить у собі гострі відчуття, які навіть важко описати, але також поразка має щось чудового (…). З деяких поразок народжуються прекрасні перемоги, бо визначивши помилку, розпалюється прагнення надолуження. Я б сказав, що той, хто перемагає, не знає, що при цьому втрачається». У період, позначений розломами та різного роду поляризацією, спорт, на думку Папи Франциска, може бути «однією з тих універсальних мов, що перевищує культурні та соціальні, релігійні та фізичні відмінності, зумівши об’єднувати людей, учинивши їх учасниками тієї самої гри, разом головними дійовими особами перемог і поразок», про що він говорив учасникам Special Olympics (олімпійського руху для людей з вадами розумового розвитку).
Очевидно, як це було під час нещодавніх Чемпіонату Європи з футболу чи Copa America, існує усвідомлення того, що спортсмени, які чергуватимуться на доріжках, на полі чи на подіумі, не щадитимуть сил, аби перемогти. Дух суперництва посилився також затягнутими очікуваннями від останніх олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро в 2016 році. Зрештою, хоч Папа Франциск багато разів виявив своє цінування аматорського та спільнотного вимірів спорту та його соціальної ролі, він також добре знає, що спортивна діяльність, особливо, на професійному рівні, живе протистоянням і доланням обмежень, із самим собою ще перед тим, як з іншими.
«Покажіть, яких цілей можна досягнути через труди тренування, що включає великі зусилля, а також відмови. Все це, – сказав Папа італійським плавцям у червні 2018 року, – становить життєвий урок, насамперед, для ваших ровесників». Саме в цьому й полягає побажання, аби ці Олімпійські Ігри в Токіо зуміли поєднати напруженість змагання з духом єдності. Подолання обмежень і спільність у крихкості. Сьогодні більше, ніж будь-коли, виклик полягає не лише в здобутті золотої медалі, що є мрією та метою кожного олімпійця, але виграти, всі разом, також і медаль людського братерства.
