Вони хочуть кінця світу? Господи, визволи нас від зла

Sergio Centofanti* – Ватикан

Нам нічого не залишається як молитися. Перед обличчям нечуваного та свавільного насильства війни, перед обличчям кошмару ще більшого та руйнівнішого конфлікту, перед обличчям безумства та нераціональності, що примушують світ тремтіти, нічого не залишається, як призивати Бога. Все людство у полоні тривоги через новини, що надходять з України. Невіра, страх, сум’яття… Дехто говорить про апокаліптичні знаки: пандемія, кліматичні катастрофи, війна. Дехто згадує, як почалася друга світова війна: аншлюс, Судети, Польща. Що можемо зробити перед обличчям великої таємниці несправедливості? Лише підводити очі до неба та молитися.

Можемо допомагати страждаючому. «Карітас» перебувають на передовій у цьому. Можемо думати про дітей, матерів і татів, дідусів і бабусь, чоловіків і жінок української землі, які тепер стали настільки близькими нам. Вони просять про допомогу, про солідарність. Ми схвильовані разом з ними, пригнічені. Сьогодні страждають вони, а завтра хтозна… Не можемо залишатися байдужими. Це наші брати й сестри.

Про чого окупацію йдеться? Що саме планується знищити? Яка зброя застосовуватиметься? Чи будуть атаковані інші країни? З якими безглуздими та фальшивими виправданнями? Відмовляємося вірити, що існує хтось настільки безумний, що ризикне знищити світ аби додати трохи могутності до своєї могутності. Влада цього світу проминає швидко. А тоді прийде Божий суд. Але історія вчить нас, що в цих випадках часто спершу приходить суд людський.

На війну йдуть солдати. Вони слухаються. Вбивають вони і вбивають їх. За шмат землі, що розігріває апетит якогось могутнього. Чи хтось відмовиться виконувати наказ вбивати невинних? Чи хтось повстане проти наказу здійснити неконтрольоване та звірське бомбардування? А може пишатимуться тим, що розтоптали найслабших? Гіганти, що пишаються топтанням менших.

Перед обличчям цих події почуваємося беззахисними, бракує слів. Не залишається нічого, крім того, щоб молитися. І допомагати, кожен так, як може. Всі ми повинні молитися. Підносячи наш слабкий голос до Бога. Також і ті, що вважають себе атеїстами, можуть молитися. Вистачить думки. Творець чує крик усіх своїх створінь. Ми всі повинні тепер єднатися, забуваючи про будь-які поділи, протиріччя та образи, щоб могти сказати разом: Господи, визволи нас від зла.

––––––––––

*Редакційний Віце-Директор Дикастерії в справах комунікації