Місяць тривалістю століття

Alessandro Gisotti*

Що таке місяць в житті людини? Якщо перебіг життя «звичайний», то це короткий період, відрізок шляху, який не завжди залишає глибокі сліди на нашій дорозі. Все змінюється тоді, коли ця жменька тижнів переживає потрясіння подією, яка різко змінює колію, по якій мчить поїзд історії. Саме це сталося протягом місяця, який віддаляє нас від ночі з 23 на 24 лютого, коли російські збройні сили розпочали атаку проти України. Так, місяць – це короткий проміжок часу, однак, ці дні, насичені болем, стражданнями та тривогою, здаються тривалістю в століття, бо вони в драматичний спосіб повернули нас саме до отого минулого століття, де вимальовується нова холодна війна, а навіть побоювання третьої світової війни.

Мусимо визнати, що небагато людей насправді вірили в те, що Путін віддасть наказ напасти, настільки здавалося абсурдним, божевільним, також і з огляду на інтереси російського народу, розпочинати війну в серці Європи саме на історичному етапі, коли через пандемію Covid-19 людству важко стати твердо на ноги. Здається очевидним, що той, хто замишляв цю необачливу та невиправдану війну, не думав, що зустріне настільки впертий спротив українського народу, на який Європа, і не тільки, дивиться з захопленням через силу, яку він проявив, захищаючи свою свободу. Той, хто знову повернув жахіття війни на Старий континент, правдоподібно, припускав, що «питання» вирішиться через кілька днів. Він ще раз проігнорував урок історії, яка у трагічний спосіб нагадує нам, також і так званим наддержавам, про те, що ніколи невідомо, коли і як закінчиться одного разу розпочата війна.

«Той, хто веде війну, забуває про людяність, він не дивиться на конкретне життя людей», – сказав Папа Франциск в одному зі своїх закликів проти цього конфлікту, облудно представленого як «спеціальна військова операція». Саме так. В перспективі того, хто веде війну, Київ, Маріуполь, Харків є лише ціллю, яку потрібно здобути, елементом пазлу, який треба зібрати, щоб здобути «кінцеву перемогу». Але це не настільна і не комп’ютерна гра. Люди по-справжньому померли протягом цього місяця, який змінив історію, і далі вмирають кожного дня, більше того, кожної години в цих багатостраждальних містах України. Конкретне життя людей, життя сімей, батьків, матерів, їхніх дітей понівечене назавжди. Картини, які щоденно надходять з України, за що, знову цитуючи Папу Франциска, мусимо подякувати тим журналістам, які дають нам змогу «наблизитися до трагедії цього населення», показують нам жорстокість війни в усій її брутальності. Та безглуздості. Не щадять нікого й нічого.

Що може бути жахливішим від смерті вагітної матері під бомбардуваннями, що помирає з дитям, яке носить у лоні? «Все це нелюдяне! Більше того, це святотатство, – перестеріг Папа словами, що повинні розворушити сумління всіх, особливо, віруючих, – бо виступає проти сакральності людського життя, насамперед, проти беззахисного людського життя». Кожен додатковий день війни – це поразка для людства, чи то в Україні, чи в Ємені, в Сирії, як також в Сомалі та в кожному іншому куточку планети, де люди страждають від цієї гидоти. Поразка, до якої Папа Франциск своїми словами, жестами та, насамперед, молитвами, просить не призвичаюватися, заохочуючи нас терпеливо та відважно будувати майбутнє миру і надії.

* Редакційний Віце-директор Дикастерії в справах комунікації