Шкільний дзвінок, який більше не дзвонить
Alessandro Gisotti - Ватикан
Скільки емоцій у ці дні випускних іспитів. І в тих, хто переживає їх зараз, і також у тих, хто проживав їх багато років тому саме в цей період, а тепер повертається в пам’яті до того досвіду, який був фундаментальним переходом на дорозі до дорослого життя, коли слід приймати вирішальні рішення. Протягом двох років через пандемію Covid-19 екзамени зрілості в середніх школах Італії зазнавали перебоїв через скасування письмових іспитів. Натомість вони повернулися цього року, не без суперечок з боку деяких учнівських об’єднань, щоб дати поштовх поверненню до нормального життя. З іншого боку, як у дітей, так і в учителів, є сильне бажання повернути простір, який був різко звужений, «заморозивши» живильні соки навчального процесу – стосунки. Насправді, не може бути справжнього виховання без «гармонії між головою, серцем і руками», цитуючи ефектний образ, який так багато разів використовував Папа Франциск.
Якщо півмільйона італійських юнаків і дівчат знову переживають, серед боязні і надій, як це було для всіх їхніх однолітків у минулі роки, письмові тести наприкінці шкільного курсу, існують мільйони (понад 58, за даними ЮНІСЕФ) дітей і підлітків у світі, які більше не можуть ходити до школи, тому що у них більше немає школи, зруйнованої бомбардуванням, або тому, що в них більше немає вчителів, «поглинених» забутими більшою чи меншою мірою конфліктами, умовами крайньої бідності чи ідеологією тих, хто при владі.
Від 24 лютого ціле покоління молодих українців перестало відвідувати шкільні уроки. Для них дзвінок уже не дзвонить. Школи, не знищені наступом російської армії, яка не пощадила навіть шкільних будівель, перетворені на імпровізовані притулки. Класи стають «помешканнями», що є ще однією ознакою безладу, який приносить божевілля війни. Ніхто не знає, коли ці школи зможуть повернутися до того, щоб відновити власну природу і виконувати свою місію. «Хоча це є абсолютним пріоритетом для дітей та батьків у кризовому стані, це надто часто перша послуга, яка припиняється, і одна з останніх, яка відновлюється», – з гіркотою зауважила міжнародна організація Save the Children щодо війни в України. На жаль, це добре знають сирійські діти, діти Ємену та багатьох інших країн, вражених внутрішніми війнами, які тривають роками, бо були позбавлені «найкращих років», в яких треба без травм формувати власну особистість.
Війни, але не тільки. У регіоні Африканського Рогу, ураженого посухою, найгіршою за останні 40 років, багато шкіл закрилися через брак води. А там, де вони не закриті, багато дітей покинули школу в пошуках роботи, щоб допомогти своїм сім’ям, які спустошливий голод дедалі більше заганяє в скруту. Знову ж таки, це найслабші, ті, хто має менше засобів для свого захисту, страждають від шкідливих наслідків зміни клімату, які дехто досі наполегливо не визнає як надзвичайну ситуацію, яку слід негайно вирішити на благо людства. Папа ще сім років тому писав: «Насправді погіршення довкілля та суспільства особливим чином позначається на найслабших на планеті: І загальний досвід звичайного життя, і наукові дослідження показують, що від найсерйозніших наслідків усіх екологічних агресій страждають найбідніші люди».
А від серпня минулого року до школи більше не ходять афганські дівчата, виключені талібанським режимом в ім’я фанатичної ідеології, яка хоче стерти з громадського простору будь-які жіночі прояви та применшити жінок до стану підлеглості. Під тиском міжнародного співтовариства таліби зобов’язалися від 23 березня знову приймати дівчат до середніх шкіл. Невиконана обіцянка. Таким чином, протягом майже року афганські дівчата не можуть навчатися, окрім як таємно, ризикуючи накликати на себе погрози, звірства і навіть віддати життя за цей «бунт». Відео маленької дівчинки, яка з рюкзаком на плечах плаче від розпачу, бо її вигнали зі школи і відправили додому, облетіло ввесь світ. Яка її «провина»? Бути жінкою. «Екстремісти бояться книг і ручок, вони жахаються сили освіти», – сказала нобелівська лауреатка Малала Юсафзай. Це сила, яка звільняє людей і може змінити світ.
