Мистецтво клоунади з Бразилії, що дарувало усмішку біженцям з України
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Andressa Collet - Vatican News
«Прихильність Папи до знедолених, до тих, кого вважають за ніщо, співзвучна з тим, що є суттєвим у клоунському мистецтві. Для нас, клоунів, всі є рівними, для клоунів не існує поділів, вони хочуть гратися з усіма», – стверджує бразилець Алешандре Вінісіус Шав’єр Пенья, професійний клоун, який щойно повернувся з чергової міжнародної подорожі, що охоплювала Камбоджу, Тайланд і В’єтнам, де він працював у сиротинцях, які рятують дітей від торгівлі людьми та від сексуальної експлуатації. У квітні актор побував біля українських кордонів, щоб дарувати усмішку та своє мистецтво втікачам від війни.
Алешандре є клоуном і професійним актором, який також викладає це мистецтво не лише в Бразилії, але й за кордоном. Ще як підліток він розпочав свій творчий шлях у аматорських гуртках у школі та при парафії. Сьогодні він вже здобув дипломи з Історії, мистецтв і театру та з літератури в Державному Університеті Марінґи. Поряд з професійною та академічною діяльністю, Алешандре працює також як волонтер у лікарнях, а разом з дружиною, яка є фотографом, організовують міжнародні гуманітарні мистецькі подорожі, «щоб нести мистецтво в місця соціальної уразливості». Вони вже відвідали 60 країн.
На південно-західних кордонах України
«У квітні ми працювали з біженцями на південно-західних кордонах України та в осередках прийняття в Молдові та Румунії, – розповідає Алешандре в інтерв’ю для Vatican News. – Ми вже мали нагоду раніше працювати з біженцями, що втікають від війни, 2016 та 2017 року в Йорданії з втікачами з Іраку та з Сирії».
З вибухом війни у східній Європі вони вирушили до кордонів, щоби підтримувати на дусі тих, хто долав труднощі вимушеного переміщення, а також гуманітарні організації, які допомагали заповнювати документи, забезпечували біженців речами першої необхідності, надавали духовну підтримку. «Наша ініціатива була зосереджена на праці з дітьми, а отже – із сім’ями. Як на кордоні, так і в осередках нас завжди приймали дуже гаряче. Були очевидними втома, напруження та тривога, пов’язані з війною та переміщенням. Ми робили те, що клоуни вміють найкраще: практично всюди нас зустрічали з великою усмішкою», – сказав актор, зазначивши, що вони відчували велике зворушення, коли вдавалося викликати хвилини сміху в цих дітей і дорослих, можливо, додаючи їм мотивації на подальшу подорож. «Особисто для мене, – додає він, особливо зворушливим було бачити сім’ї, які мусіли розпрощатися, без упевненості в тому, що колись вдасться знову зустрітися. Ми були свідками багатьох прощальних обіймів».
Мова усмішки
Особливо цікавим Алешандре називає мовне питання. Вони говорять португальською, здатні спілкуватися іспанською та англійською, але там на кордоні було домінування української, російської та румунської мов. «Справжня вавилонська вежа», – жартує актор, додаючи, що це стало ще одним підтвердженням універсальної комунікації мистецтва: «Через погляд, жести тіла, почуття та реакції клоун торкається того, що є людяне, універсальне, а тому не потребує вербальної комунікації. З нашого досвіду в інших країнах та в інших ситуаціях ми спостерігаємо щось очевидне: кожна людина сміється, плаче, відчуває голод, любить, спить. І кожна людина потребує також гратися та розважитися».
