Карітас України: попри війну, сіяти зерна соціальної згуртованості та миру
«Для мене мир – це також і внутрішній мир, внутрішнє відчуття, що там, де я є, це моє місце. А для нашої країни мир зараз – це точно мрія, мрія і надія», – ділиться в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News Ганна Гоменюк, керівниця програми соціальної згуртованості, яку провадить БФ «Карітас України». «Програма, – розповідає пані Ганна, – була започаткована у 2016 році, і до 2021 року ми реалізували чотири проекти, в яких взяли участь понад 30 тисячі осіб». Основна мета цих ініціатив полягала в тому, щоб посилити процес інтеграції, життєстійкості та самодопомоги людей, які постраждали від війни в Україні, розпочатої росіянами в 2014 році. «Зрозуміло, що після вторгнення перше завдання було рятування життів, – додає вона, – але, одночасно, в усіх місцевих організаціях “Карітас України” в командах працювали фасилітатори громад, які могли комунікувати з громадою і допомагати, якщо потрібно, у вирішенні якихось конфліктів. Наразі ми маємо вже два проекти, які діють саме в сфері розбудови миру. Але слід розуміти, що йдеться про розбудову миру серед українців, всередині України, тобто про мирне співіснування в наших громадах і про продовження та підтримку тієї згуртованості, яка була неймовірною до цього часу, але вже накопичилася втома і тепер вже є потреба залагоджувати ті кути, які починають випирати».
Виклики, які потрібно подолати
Наразі проекти з розбудову миру реалізуються в десяти регіональних організаціях «Карітасу України», які розташовані дальше від лінії фронту. Програма роботи кожної команди, яка втілює проект у конкретній громаді, включає фасилітацію, психологічну підтримку, вирішення конфліктів та проведення різних публічних заходів (невелике свято, семінар або майстер-клас) для підвищення згуртованості між людьми.
Оскільки тепер основна мета цих проектів – це взаємодія та інтеграція переселенців, то й спрямовані вони, насамперед, на невеликі громади, де цим людям важче інтегруватися, ніж у великих містах. Серед викликів, які працівники Карітасу допомагають долати громадам, – проблеми доступу до соціальних послуг, а також відсутність простору для ділення або для проведення якихось заходів.
«Загалом ми теж зосереджуємося на конфліктах, – підкреслює Ганна Гоменюк, – бо через війну і через втрати є досить багато непрожитого горя, і конфлікти виникають також на основі того, що хтось служить, а хтось не служить, хтось втратив когось, а хтось не втратив. Ми працюємо також в громадах, які були нещодавно звільнені, і там також є напруга між тими, хто залишився і пережив окупацію, і тими, хто повертається. В кожного був різний досвід війни, і між ними іноді може навіть початись своєрідна конкуренція стосовно того, чий досвід важчий, хоча зрозуміло, що всі в одній ситуації і, насправді, у всіх той самий досвід».
Допомога в подоланні травм
В українському суспільстві проблема загоєння ран, подолання травм та полегшення болю залишатиметься актуальною ще не один рік і не одне десятиліття. Саме тому «Карітас України» прагне дедалі більше інвестувати також у підготовку психологів та інших фахівців, які зможуть працювати в цій сфері. «І я також бачу, що перевага Карітасу в тому, – додає Ганна, – що ця організація має релігійний компонент. Праця священників і увага до того, як відбувається горювання, як відбуваються відспівування – всі ці речі є дуже важливими, і вони дозволяють прожити горе і втрату. Нещодавно ми говорили з Комісією з охорони здоров'я УГКЦ про те, що дуже важливо навчити священнослужителів чутливості до травми, щоб вони розуміли, коли людину потрібно скерувати до психолога чи психотерапевта, а коли можна продовжувати лише душпастирський супровід».
Ще один важливий момент, зв словами керівниці, – це безпечний простір. «По-перше, нам самим потрібно вибудувати довіру з людьми таким чином, щоби вони хотіли біля нас відкритися, – пояснює вона. – А по-друге, вибудувати такий простір безпеки, щоби можна було відкритись, навіть коли поруч є люди з різним досвідом. Тобто, навчити людей почути іншого, і це дуже змінює й дає людям величезну підтримку. Це основа нашого підходу».
Долати стереотипи
Як зазначила наша співрозмовниця, на першому етапі війни українці продемонстрували дуже високий рівень згуртованості, але зараз починають виникати певні напруження, які часто спричинені стереотипними уявленнями одні про одних. «Наприклад, може так бути якийсь страх стосовно повернення ветеранів, – каже вона, – тому що у них може бути завищений запит на справедливість, і хтось боїться якоїсь агресії, хоча ці припущення можуть не мати підстав, але цей стереотип існує. Існує дуже багато різних стереотипів щодо переміщених людей, місцеві мешканці навіть мають певну образу на те, що вони можуть забирати роботу або підвищуються ціни на житло тощо. При цьому місцеві забувають про те, що дуже часто переміщені люди є ресурсом для громади, приїжджають бізнеси і привозять з собою робочі місця. І це є дійсним як для ВПО так і для біженців за кордон». Пані Ганна додає, що ці напруження дуже часто можуть зникнути, коли люди особисто познайомляться одні з одними, пройдуть разом певний етап, відвідуючи, наприклад, якісь курси, і зрозуміють, що мали хибне бачення одні про одних. «Тому ми і робимо багато цієї комунікації, щоб можна було розвіяти ці міфи», – підкреслює вона.
Побудова мирного суспільства починається з активної участі
Отже, мета проекту «Карітасу України» з розбудови миру виходить за рамки вирішення конфліктів у конкретній громаді. «Цей проект, – зауважує наша співрозмовниця, – і загалом наша діяльність з розбудови миру спрямована на побудову партисипативного суспільства, суспільства участі, де люди можуть говорити відкрито про те, що їм потрібно. Звичайно, можна мовчати, але коли ти мовчиш про свої потреби, то ніхто про них не здогадається, ніхто їх не задовільнить. А цей момент відкритості, ділення дає можливість громаді зростати від того, що її учасники стають активними і що вони отримують місце, де можуть бути почутими. І це будує значно сильнішу громаду».
Пані Ганні пояснює, що розбудова миру і всі процеси примирення вимагають важкої і тривалої роботи. Це не означає, що потрібно обов'язково приймати думку інших або робити власну думку менш важливою, але потрібно також намагатися зрозуміти іншу людину. «Кожен має бути впевненим, що його почують у діалозі», – підкреслює вона.
Слово “мир” викликає в українців сильні емоції
Українці – народ хліборобів, і за ці понад 16 місяців вторгнення Російської Федерації українці продовжують засівати поля та збирати врожай навіть під бомбами та ракетами. Вони також не припиняють сіяти зерна миру, незважаючи на те, що військова агресія сусідньої країни змусила їх взяти до рук зброю, щоб захистити свої сім'ї. «Зараз слово “мир” викликає у нас дуже сильні емоції, – зазначає на завершення Ганна. – Звичайно, Україна хоче миру, але є величезна різниця між “негативним миром”, коли в нас є просте припинення вогню, але ситуація не змінюється, і стабільним, тривалим, позитивним миром. І постійний мир – це коли у нас є справді благополуччя, і ми знаємо, що ми в безпеці, коли маємо повну безпеку для себе і можливість будувати країну».
