Індія: Папа підтримав школу для дітей з сімей, уражених лепрою, відкриту поляками

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Beata Zajączkowska – Ватикан

«Підтримую всіх, хто бере участь у порятунку та соціальній реінтеграції людей, уражених цією хворобою, яка, хоч і йде на спад, досі залишається однією з тих, що викликає найбільший страх і вражає найбідніших та наймаргіналізованіших людей», – сказав Папа Франциск після проказування молитви «Ангел Господній» у неділю, 28 січня 2024 року, скеровуючи думку до хворих на проказу й тим, хто їм допомагає, адже саме в останню неділю січня вже понад 70 років відзначається Всесвітній день солідарності з хворими на проказу. Свій заклик до солідарності Святіший Отець супроводжує конкретними жестами. Про це свідчить польська лікарка Хелена Пиз, яка вже 35 років очолює осередок «Jeevodaya» в Індії, який займається освітою дітей з родин прокажених.

Ініціатива польського місіонера

«Джіводая» – це найстаріший реабілітаційний центр для прокажених в Індії, який досі працює, створений завдяки жертовним серцям поляків і який вони утримують та провадять. Його 55 років тому заснував польський священик і лікар о. Адам Вишневський, який хотів дати прокаженим шанс на краще життя. Тому від самого початку він зосередився не лише на лікуванні, але й на тому, щоб дати хворим та їхнім дітям шанс на гідне життя через здобуття хоча би базової освіти. Про це його прагнення свідчить назва осередку, що в перекладі з санскриту означає «світанок життя». Завдяки існуванню «Джіводаї» діти з родин, уражених проказою, були вирвані з лепрозоріїв. Якби вони залишилися в них, то стали б такими ж жебраками, як і їхні батьки.

Незамінна допомога від Папи

Місію польського паллотина, який до кінця життя служив прокаженим і був похований у церкві, яку він збудував у «Джіводаї», продовжує Хелена Пиз, яка належить до Інституту ім. Примаса Вишинського. Коли вона вперше приїхала до Індії, в осередку лютував голод. Тоді ситуацію врятували гроші, які вона отримала від кардинала Юзефа Ґлемпа, що дозволило придбати найнеобхідніші продукти харчування. Тепер вона звернулася за підтримкою до Папи Франциска, який, як вона підкреслює, піклується про людей на периферії.

«Відколи почалася пандемія, ситуація в “Джіводаї” дуже погіршилася. Дітей, які потребують нашої допомоги, стало набагато більше, в той же час вартість життя різко зросла. Через рішення влади ми також втратили право купувати їжу для бідних за рахунок державних ресурсів, а це означає, що бюджет стрімко скоротився. Папа Франциск, який дуже чутливий до потреб марґіналізованих людей, а ми, хворі на проказу, також є такими, вирішив допомогти нам через свого розподілювача милостині», – розповідає лікарка в інтерв’ю для Радіо Ватикану. Вона зізнається, що якби не ця підтримка, харчування дітей було б дуже обмеженим. «Найбідніші в Індії іноді їдять просто рис з сіллю. Для нас навіть найпростіший сочевичний соус був би недоступний, а сочевиця є одним з основних джерел рослинного білка, і ми не їмо нічого іншого. Завдяки допомозі Папи в нас щодня є базовий рис з соусом, іноді яйце і навіть фрукти для всіх дітей», – розповідає лікарка, додаючи, що за підтримку, яку вони отримують, діти та інші мешканці центру дякують Папі щоденними молитвами: «Ми згадуємо Святішого Отця і під час ранкової Святої Меси, і під час вечірнього Розарію».

Соціальна, а не медична проблема

Лікарка підкреслює, що хоча з кожним роком виявляють дедалі менше випадків захворювання на проказу, ця хвороба залишається важким тягарем для індійського суспільства. Ставлення до хворих також змінюється дуже повільно, а їхня інтеграція в суспільство є надзвичайно складною. «Проказа досі залишається хворобою виключення, а каліцтва, спричинені нею, стигматизують людину на все життя», – каже вона. Згідно з оцінками, на сьогоднішній день у світі на лепру хворіє 3 мільйони людей, 70% з них живуть у Індії. Сьогодні проказа – це не медична, а соціальна проблема. Досі відчуваючи страх ізоляції, пацієнти бояться звертатися до лікаря, тому хвороба діагностується надто пізно і спричиняє незворотні каліцтва. При ранній діагностиці проказа повністю виліковна і не залишає жодних стигматизуючих слідів.