Ріміні: Нунцій в Україні про жести, які оживляють надію
Benedetta Capelli – Ріміні
Вчинки доброти, які в умовах війни стають героїчними жестами, плодом уяви милосердної любові. Саме про них розповів архиєпископ Вісвалдас Кулбокас, Апостольський нунцій в Україні, виступаючи 21 серпня 2024 р. ввечері під час панельної дискусії на тему: «Хочеш миру – готуй мир» в рамках Мітингу за дружбу між народами в Ріміні. Велика аудиторія через відеозв'язок слухала його розповідь, позначену драматичним контекстом, який спричиняє страждання тих, хто живе на цих територіях. Архиєпископ Кулбокас згадав про великодушність однієї українки, яка завдяки допомозі багатьох знайомих привезла в країну допомоги на 60 мільйонів доларів. «Є також, – поділився він, – один чоловік, який віруючий, але не ідентифікує себе з жодною Церквою. Він розповів мені, як допоміг втекти 280 особам». Нунцій згадав про 800 осіб, які були евакуйовані з Маріуполя завдяки рішучості протестантської парафії. «Саме тому, – підкреслив ватиканський дипломат, – я покладаю надію на громадянське суспільство, яке приймає виклики близько до серця і має більше можливостей бути переконливим».
Відчитати знаки
Саме громадянське суспільство, на думку нунція, здатне завчасно усвідомити небезпеку певних ситуацій. «Були ознаки того, що щось не так. Навіть я недооцінював перебіг певних процесів, життя вчить нас, що перед обличчям величезних викликів також і зусилля повинні бути величезними, і тут у мене складається враження, що різного роду інституції мають природжені складнощі в тому, щоб зіграти на випередження. Люди більше, ніж інституції, спроможні відчути надзвичайність ситуації. Однак, правдою є те, що війни не підпорядковуються жодним правилам, і саме тому інституції виявляються неприготованими», – поділився він.
Не втрачати надію
Також під час круглого столу виступила Олександра Матвійчук, українська юристка та очільниця правозахисної організації «Центр громадянських свобод», яка стала лауреатом Нобелівської премії миру у 2022 році. Олександра представила свідчення про насильство, яке відбувається в країні, і закликала спільноту бути сміливими, робити жести солідарності, що є вираженням людяності, яка не залишається байдужою до трагедії інших людей. Зворушливими були розповіді Лалі Ліпартеліані та Анастасії Золотової, керівників української громадської організації «Емаус», які також брали участь в евакуації людей з інвалідністю. Обидві згадували пережите почуття відчуження, втрати ідентичності через війну, але також і радикальність відповіді «так» Христові, сили, за які слід вхопитися, щоб не припиняти надіятися на завтра, яке буде мирним.
