Юрій Ліфансе на День бідних: необхідно зберегти єдність і солідарність
Світлана Духович - Ватикан
Вже восьмий раз Церква відзначає Всесвітній день бідних, який є плодом позачергового Ювілейного року, присвяченого Божому милосердю, що відзначався в 2015-2016 роках. Різні ініціативи з нагоди цьогорічного відзначення в Україні організовує Спільнота святого Егідія. У цьогорічному посланні з нагоди Дня бідних Папа Франциск, серед іншого, звертає увагу на те, що війна є причиною зубожіння великої кількості нових бідних. З цією думкою погоджується координатор Спільноти святого Егідія в Україні Юрій Ліфансе. В інтерв’ю для ватиканських медіа він розповів про служіння для найбільш потребуючих, яке відбувається в умовах повномасштабної війни, що триває вже майже тисячу днів.
Пане Юрію, в неділю, 17 листопада, Церква відзначає Всесвітній День бідних. Що би Ви могли сказати про контекст, в якому цього року відзначає цей день Спільнота святого Егідія в Україні?
Це вже буде восьмий Всесвітній день бідних, який об'явив Папа Франциск. І цього року його тема: «Мольба бідного йде до вух Божих». Перше, що хочеться сказати, я думаю, що сьогодні це особливий досвід багатьох українців, а навіть і всіх українців. Бо коли звучить тривога, ми звертаємося до Бога, віруючі і невіруючі, люди в окопах чи в домах на більш мирній території. Ми звертаємося до Господа, щоб Він зберіг і відчуваємо, наскільки актуальним сьогодні є цей заклик до молитви, яка є силою усіх віруючих людей. Сьогодні, в контексті вже тисячі днів війни в Україні, ми бачимо збільшення бідності, тому що це стосується дуже багатьох аспектів життя людей. По-перше, це дедалі більше і більше втрат в родинах, все більше і більше людей, які втрачають своїх синів, дочок, батьків, дідусів. Це горе дедалі ближче і ближче наближається до кожного з нас. Окрім того, бомбардування великих міст, які дуже впливають на ситуацію, заставляючи людей виїжджати з Харкова, з Донеччини і багатьох міст, тому бідність стає більшою. Через війну у людей менше роботи, абсолютно немає впевненості в завтрашньому дні, тому що ніхто не знає, як довго витримає ця система. Тому Спільнота святого Егідія намагається бути близькою до людей у потребі завдяки величезній гуманітарній місії, яка якраз із Риму скеровує допомогу до України за підтримки всіх спільнот світу. Сьогодні ми й далі приймаємо біженців, допомагаємо людям на прифронтових територіях. Що хочеться сказати українцям? Сьогодні дуже важливо зберігати єдність і солідарність. Тому що втома, особиста бідність робить нас дедалі уразливішими, але треба завжди пам'ятати про того, хто ще бідніший від нас.
Члени Спільноти святого Егідія в Україні переживають ті самі труднощі, страждання і горе, що і всі українці. Як це все відбивається на діяльності вашої спільноти, на здійсненні вашої місії?
По-перше, я думаю, для нас найважливіше те, що ми переживаємо вже не першу кризу в Україні. Спільнота розпочала свою діяльність в Україні з 1991 року, коли була величезна бідність серед людей. Ми пережили разом з усіма українцями ковід, пережили першу агресію 2014 року, і весь цей час допомагали бідним людям. Тому й сьогодні можемо продовжувати це робити. Те, що бачу я особисто і, здається, це те, що відчувають люди довкола нас, це те, що коли ми допомагаємо іншій людині, ми стаємо більш сильнішими. Бо це допомагає вижити і мені особисто, допомагає зрозуміти мету свого життя, допомагає зрозуміти, що те, що я роблю, має свої наслідки. Це дає силу і натхнення. Врешті, наша спільна молитва. Наша спільна молитва заспокоює серце і дає енергію, яку ми можемо витрачати на інших людей. Підтримка Спільноти є нашою силою, підтримка Спільноти дозволяє продовжувати працювати в найскладніших умовах.
Ви самі пережили на собі досвід переселення з одного міста в інше: Ви із сім’єю переїхали мешкати з Києва до Львова. Що би Ви могли сказати про атмосферу в місті, в якому тепер є багато переселенців?
Якщо говорити про мій досвід, то він був досить простим, тому що я приїхав у місто, де була Спільнота, яка мене підтримала і зробила все можливе для більш швидкого зцілення на новому місці. Я вже себе не вважаю переселенцем, бо тут у Львові народилася моя донька, то я вже, мабуть, можу себе назвати львів'янином. Те, що я бачу довкола, що, звичайно, є проблеми адаптації, тому що мені незвичне місто, яке функціонує трохи по-іншому, не так, як Київ. Тут люди живуть за іншими ритмами, за іншими звичками, але при цьому зберігається єдність міста. Проблеми, які існують, не стосуються якихось глибоких розколів чи якоїсь напруги. Є проблеми, але вони мені виглядають побутовими, такими, що вирішуються, поступово притираючись один до одного. Потім подивимось, як воно буде далі. На сьогодні місто єдине, люди живуть разом. Дуже багато людей перестали бути переселенцями, адаптувалися тут, знайшли собі роботу, знайшли собі квартири. Залишається проблема найслабших і найбідніших, наприклад, місця компактного проживання переселенців. Ми допомагаємо в модульному містечку міста Львова. Там живе біля тисячі людей. Більшість з них – це люди вразливі, це пенсіонери, це люди з інвалідністю, багатодітні родини, поранені, хворі, ті, хто вже самостійно не зможуть налагодити своє життя. І для них це величезна проблема. Але хтось іноді каже, мовляв, люди не хочуть працювати. Вони ніколи вже не будуть працювати, бо їм вісімдесят років, вони хворі, і це залишається проблемою. Але я думаю, що безробіття серед місцевих не набагато менше, ніж серед переселенців. Тим паче, що допомога держави постійно зменшується. У держави немає сил підтримувати на тому самому рівні, що й раніше, тому людина без роботи не може вижити на новому місці. Більшість вже адаптувалися. Головне, що діти пішли в школу, тому виростують нові гарні львів'яни.
Повномасштабна війна в Україні триває вже понад два з половиною роки. Увага світової спільноти до подій в нашій країні зменшується. Зменшується також кількість гуманітарної допомоги, що надходить з різних країн. Наскільки вашій спільноті в Україні вдається привертати увагу членів Спільноти святого Егідія в інших країнах світу до потреб українців?
Спільнота святого Егідія є єдина по цілому світі, і на молитві за мир згадують про Україну з 2014, а не з 2022 року. Це наші брати і сестри, які відвідують нас, бувають поряд з нами в найскладніші моменти в Україні, і вони прекрасно і добре розуміють все. Це важлива особливість Спільноти: коли ти згадуєш про якесь місто, ти згадуєш людину, яка там живе, а не точку на карті. Тому, підтримка Спільноти продовжується і не зменшується. Плани Спільноти на найближчі два роки стабільної роботи допомоги для України. На сьогоднішній день це вже 24 мільйони євро, на які придбали допомогу, що була надана переселенцям в містах, в прифронтових територіях, в лікарнях, в окопах і вона продовжується.