Covid-19. Отець Мауріціо Кйоді: під час хвороби я навчився довіряти

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ / Fabio Colagrande – Ватикан

Одним із тих, кого Covid-19 заторкнув безпосередньо, став отець-богослов Мауріціо Кйоді, член Папської Академії “За життя”. В інтерв’ю для нашого колеги Фабіо Колаґранде, проведеному по-телефону з італійського міста Берґамо, він поділився своїми думками про відчуття глибокої самотності під час хвороби, про вдячність лікарям та молодшому медперсоналові, про віру під час страждань і випробувань недугою та інше.

Про значення хвороби для духовної особи

На початку, ділячись своїми думками про те, що для духовної особи означає випробування хворобою, яку визнано потенційно смертельною, о. Кйоді пригадав свій особистий досвіт хворого на коронавірус. За його словами, мова йде про незабутній досвід, перш усього, з причини місць, в який лікують від цієї хвороби, адже у них всі контакти з медперсоналом та іншими працівниками відбуваються за посередництвом масок та інших засобів захисту. Все це створює відчуття глибокої самотності. Ця хвороба вимагає негайної ізоляції, тому особа залишається наодинці сама із собою, у супроводі лише тих медпрацівників, які тобою опікуються.

Інші переживання пов’язані із тим, що мова йде про хворобу, яку визнано смертельною... Хворий не знає, коли одужає і чи взагалі вийде з цієї хвороби. Цей стан є великим випробуванням для особи, коли вона переживає як піднесення, так і падіння, як світлі моменти, так і періоди темряви... В такий момент найрадикальнішим запитанням є питання віри в Бога та про користь християнської віри. Хвороба заставляє призадуматись над смертю і ставить людину перед обличчям великих життєвих запитань.

Криза віри чи виклик довіри?

Відповідаючи на запитання журналіста про те, чи такий досвід хвороби спричиняє кризу віри, о. Мауріціо, зазначив, що можна говорити про кризу, але не в значенні, що вона провокує богословські сумніви щодо Бога, але що вимагає довіритись. За його словами, ніколи не можна легковажити довір’ям до Господа, бо навіть віра не вирішує всіх проблем, всіх богословських сумнівів... «Віра – це вибір, який виводить особу на певний шлях та підтримує її під час труднощів та випробувань», – додав о. Кйоді, зазначаючи при цьому, що віра дозволяє людині перейти кризу, а не уникнути її чи втекти від неї.

Досвід страждання в пасхальному ключі

А ділячись думками про те, як можна поглянути на досвід хвороби в пасхальному ключі, богослов пригадав повчання Послання святого апостола Павла до євреїв, у 5-го розділі якого автор пише: «І хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху» (Єв. 5, 8). «Переконаний, що Covid-19 в пасхальному ключі є спеціальним запрошенням дозволити, аби нас повчило те, що ми терпимо. (…) Але що ж це означає? Пригадувати отримане добро і пережите зло, яке вдалося перейти», – наголосив о. Мауріціо, вказуючи на значення надії, яка народжується з Божого дару.

Після Аушвіцу людина часто почала запитувати про де, а де був Бог? Також і сьогодні, перед обличчям цієї пандемії, спонтанно зроджується це ж запитання... У відповідь на цю репліку журналіста о. Кіоді наголосив, що перш усього, необхідно визначитись про якого Бога йде мова, адже Бог, в якого віримо ми, не є Тим, Який вирішує усі наші проблеми та труднощі. Подібну поставу мала жінка старозавітного Йова, запитуючи в час труднощів у свого чоловіка: «А де ж твій Бог?». Досвід Йова і наш досвід з коронавірусом спонукає нас до запитання: «Чому існує біль?». А від цього зроджується й наступне запитання: «Чи нашому Богові можна довіряти?». Однак, відповідь Бога на запитання Йова про біль є схожою на відповідь Ісуса усім нам, відповідь, яку Спаситель дає Своїм розп’яттям на хресті та Своєю смертю, які Він приймає з любов’ю: Бог страждає разом із нами і за нас, любить аж до кінця та запалює для нас світло пасхальної надії.

Три міфи нашого суспільства

Папа Франциск зазначив, що під час цього випробування людина усвідомила свою крихкість. Але чи це усвідомлення може бути відправною точкою для нас? «Вірю, що ця пандемія ввела в кризу три міфи західного суспільства та нашої культури, зокрема. Перш усього, про непереможну силу технології та науки, адже наука не захистила нас від цієї пандемії і не могла цього зробити. Міф про непохитність техніко-наукових знань, безумовно, був підданий випробуванню. Але було вкинуто в кризу ще одну ідею, яка легко поширилась в нашій культурі: те, що я, “еґо”, є самодостатнім. Натомість, ця хвороба в ефективний спосіб показує нам наш зв’язок з іншими: коли ми заражуємось від інших або коли інші піклуються про нас, коли ми страждаємо від самотності. Врешті, ця хвороба дещо підкреслила неоднозначні аспекти глобалізації. Те, що здавалось нам таким далеким, – вірус, що розпочався у Китаї, – ми зауважили серед нас лише тоді, коли він вже віддавна ввійшов до нас як невидимий ворог. Думаю, що власне від цього ми можемо відштовхнутись, аби розпочати заново», – мовив о. Кйоді.

На закінчення член Папської Академії “За життя” розділив переконання журналіста про те, що Церква може вийти з цієї кризової ситуації оновленою, зокрема, завдяки милосердній любові, яку християни виявляють один до одного. Він вказав також на необхідні кроки, які християнській спільноті необхідно зробити: «Подолання того дуже егоцентричного бачення, в якому кожен думає про вирішення ситуацій самостійно. Повернення міцності зв’язків, що є головним закликом Ісус до християнської спільноти: любить один одного, бо Я вас полюбив».