Беатифікація кардинала Вишинського та Матері Чацької
с. Лідія Короткова, СНДМ – Ватикан
Кардинал Марчелло Семераро, Префект Конгрегації в справах визнання святих, легат Папи Франциска, у співслужінні польського єпископату та священиків, що представляли окремі дієцезії, очолив беатифікаційні урочистості проголошення двох нових блаженних католицької Церкви – кардинала Стефана Вишинського, Примаса Польщі в 1948-1981-му роках, духовного батька Польщі, що захищав Церкву як від нацизму, так і від комунізму, та Матері Єлизавети Рози Чацької, незрячої черниці, що заснувала Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста, що опікується сліпими, зокрема вихованням незрячих дітей, та діалогом з невіруючими.
В зв’язку обмеженнями, пов’язаними з пандемією COVID-19, кількість учасників богослужіння була зменшено до делегацій дієцезій, організацій та установ, пов’язаними з новими блаженними. Урочиста церемонія передавалась у прямому ефірі по державному телебаченні, радіо й потоковій трансляції Інтернету, як також у католицьких мас-медіа, даючи можливість мільйонам глядачів та слухачів духовно пережити цю величну подію.
У проповіді кардинал Семераро наголосив, що також і в наш час Господь дарує Церкві справжніх свідків святості.
Примас Тисячоліття
Кардинала Стефана Вишинського, цього видатного не тільки церковного, але громадського діяча Польщі, захисника прав людини, Церкви й народу, часто називають «Примасом Тисячоліття». Це пов’язане з тим, що 1966 року, завдяки його особистим старанням, у країні широко відзначалось Тисячоріччя хрищення Польщі, яке переросло у змагання з комуністичними режимом, який наперекір Церкві святкував Тисячоліття польської держави.
Святий Папа Іван Павло ІІ сказав, що такі пастирі як Примас Польщі Стефан Вишинський даються Богом раз на тисячу років. До цього можна додати, що він був даний Польщі в найскладніший час за всю її тисячорічну історію.
Як було згадано, кардинал Вишинський, що очолював Церкву протягом 33 років, був не тільки великим польським церковним, але також національним провідником. Він був незламним пастирем, який віддав для Церкви й свого народу в Польщі та в розсіянні все, що мав найціннішого: безмежну любов і ввесь свій життєвий труд.
Штрихи біографії кардинала Вишинського
Примас Тисячоліття Стефан Вишинський народився 3 серпня 1901 року в місцевості Зузеля над Бугом. Його батько був органістом у костелі. Батьки Вишинського мали п’ятеро дітей, а шоста дитина померла незабаром після народження. Стефан Вишинський в дуже молодому віці втратив свою матір, яка померла на 33 році життя. Втрату матері Стефан Вишинський відчув дуже боляче, він ніколи її не забував.
Після навчання у гімназії у Варшаві та в Ломжі вступив до духовної семінарії у Влоцлавку, де 3 серпня 1924 року був висвячений на священика. В проповіді з нагоди беатифікації кардинала Вишинського, легат Папи кардинал Семераро, сказав:
Першу Службу Божу відправив на Ясній Горі в Ченстохові, перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці. Йому приділяють парафію у Влоцлавку, а одночасно став директором часопису «Слово Куявське». Незабаром за дорученням єпископа їде на дальші студії до Католицького Університету в Люблині, де студіює з 1925 по 1929 pp., спеціалізуючись у канонічному праві й соціальних науках.
Після чотирьох років навчання в Люблінському католицькому університеті здобув докторський ступінь, написав докторську працю на тему: «Права родини, Церкви й держави щодо школи».
У 1929 році поїхав до Італії, Франції, Бельгії, Голландії й Німеччини, щоб ознайомитись з рівнем католицької науки, проводив місійну працю серед земляків. Ця подорож поглибила його знання. І так з 1931 до 1939 pp. він став професором і ректором в духовній Семінарії у Влоцлавку. В своїй праці застосовував нові методи, дещо інший підхід до викладів і навчання. Лекції о. Стефана Вишинського були цікаві й студенти уважно та з захопленням його слухали. Вже в той час о. Вишинський належав до непересічних священиків з великим знанням. Він написав низку праць на суспільно-релігійні теми, одночасно був добрим організатором в науково-видавничій ділянці.
Отець Вишинський в часи німецької окупації Польщі
В часи нацистської окупації Польщі, о. Вишинського, як відомого викладача, розшукували німці і він, за розпорядженням єпископа Козаля залишив Влоцлавек і перебував в різних місцевостях, зокрема, у Варшаві, де виконував свої душпастирські обов’язки, одночасно потай викладаючи богослов’я. Отець Вишинський бачив, як Варшава потопала в страхіттях війни, він уболівав над нею й жив надією на воскресіння. Був активним учасником польського повстання, беручи участь не тільки, як священик, але також допомагав і піклувався пораненими та духовно підтримував повстанців. О Вишинський переховувався також і Лясках, в осередку для незрячих, який заснувала Мати Єлизавета Чацька.
Єпископ Стефан Вишинський
1946 року Папа Пій ХІІ призначив о. професора Стефана Вишинського єпископом, ординарієм Люблінським. З цією хвилиною розпочинається новий етап його пастирської діяльності. Єпископ Вишинський не замикається в єпископській канцелярії, але роз’їжджає по парафіях, виголошує проповіді й особисто зустрічається з вірними, старається відновити церковне життя, яке було знищене у воєнні роки. Окрему увагу приділяє для Католицького Університету в Люблині. За свою віддану працю втішається великою популярністю.
Через два роки і вісім місяців, після смерти в 1948 р. Примаса Ґльонда, єпископ Стефан Вишинський одержує номінацію Папи Пія XII на архиєпископа Ґнєзно-Варшавського й примаса Польщі. Таким чином він стає провідником Польської Церкви. Це було нелегке завдання. Примас Польщі, кардинал Вишинський ще більше працює над оновленням Церкви і оживленням релігійного життя.
Серед іншого, він дуже поширив і поглибив культ Матері Божої, підтримуваний його особистою сильною вірою. Він ніколи не втрачав надії на допомогу Королеви Польщі — Матері Божої Ченстоховської.
У конфронтації з комуністичним режимом, що дедалі посилювалася, Примас Вишинський вирішив укласти «Порозуміння», яке було підписане 14 лютого 1950 року представниками єпископату і державної влади. 12 січня 1953 року архиєпископ Вишинський став кардиналом, однак, не зміг поїхати до Риму, бо не отримав паспорта.
Ув’язнення
Через вісім місяців, 25 вересня 1953 року, його арештували та інтернували без акту оскарження та вироку. Три роки кардинал Вишинський почергово проживав під домашнім арештом у різних місцевостях в умовах обмеженої свободи, приймаючи таку ситуацію з вірою та смиренням. В останній місяць домашнього арешту він написав текст відновлених обітниць польського народу Божій Матері, що був виголошений у Ченстохові 25 серпня 1965 року. А 26 жовтня був звільнений і повернувся до Варшави.
Дбання про вірних та участь у ІІ Ватиканському Соборі
Дбаючи про оновлення та зміцнення віри протягом 1957-1965 років провадив Велику новенну (дев’ятницю) – всенародні реколекції – перед Тисячоріччям хрищення Польщі.
У 1960-ті роки Примас Польщі брав чинну участь у ІІ Ватиканському Соборі, на якому виступав 11 разів. За його ініціативою 1964 року святий Папа Павло VI проголосив Пречисту Діву Марію Матір’ю Церкви.
Саме з його ініціативи Єпископат Польщі звернувся до німецьких єпископів із закликом «прощаємо і просимо прощення». На духовному ґрунті кардинала Вишинського був сформований польський єпископат, серед якого й Кароль Войтила – майбутній святий Папа Іван Павло ІІ.
Під час страйків у Польщі 1980 року кардинал Вишинський був посередником у переговорах влади та профспілки «Солідарність”, був центром рівноваги та громадського спокою, постійно закликаючи до відповідальності
Перехід до вічності Примаса Тисячоліття
Кардинал Стефан Вишинській відійшов по вічну нагороду 28 травня 1981 року, в урочистість Вознесіння Господнього. Перед смертю він сказав, що прощає тим, які його арештували та тримали в ізоляції. На похорон кардинала до Варшави прибули десятки тисяч вірних. Він похований у катедральному соборі святого Івана Христителя в Варшаві.
Від Української Греко-католицької Церкви офіційну участь у похороні брав тодішній коад’ютор Верховного Архиєпископа, майбутній кардинал Мирослав Любачівський. Кардинал Вишинський діяльно підтримував католицьку Церкву в Радянському Союзі, як також українську греко-католицьку Церкву в Польщі.
Беатифікаційний процес і чудо
Процес беатифікації кардинал Стефана Вишинського розпочався 1989 року.
Декрет про героїчність його чеснот був підписаний 12 грудня 2017 року, а 2019 року визнано чудо, що сталось за його заступництвом – зцілення 19-річної дівчини, що тепер є черницею, – від злоякісної пухлини щитовидної залози, яка не давала жодних шансів на виживання, що сталось 1989 року. За понад 30 років не виявлено поновлення хвороби.
Блаженний кардинал Вишинський та блаженна Мати Єлизавета Чацька
Разом з кардиналом Вишинським проголошена блаженною Мати Єлизавета Роза Чацька. Як сказав у проповіді з нагоди беатифікації кардинал Марчелло Семераро, ця беатифікація
Життя Матері Єлизавети Рози Чацької
Блаженна Мати Єлизавета Роза Чацька, засновниця Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста, що в окремий спосіб опікуються незрячими, народилась в аристократичній родині Фелікса Чацького та Софії Лєдуховської в Білій Церкві (Україна) 22 жовтня 1876 року. З дитинства мала проблеми із зором, а у віці 22 років, внаслідок нещасного випадку, падіння з коня, остаточно втратила зір. Цей удар вона прийняла, як дар Божий та покликання допомагати незрячим людям, які на той час позбавлені належної опіки.
Дбання про незрячих
Роза Чацька поставила собі за мету підготовляти людей із вадами зору до повноцінного життя у суспільстві зрячих людей, дати їм відповідне приготування та професійну освіту, але, насамперед, показати сенс життя через зміцнення віри в Бога та відкритість на інших людей. Протягом 10 років вона знайомилася з іноземними закладами для незрячих, навчала сліпих шрифту Брайля, допомагала незаможнім. Після смерті батька віддала для цієї справи увесь свій маєток.
1911 року їй вдається отримати затвердження Статуту Товариства опіки над сліпими, що діє до сьогодні та тісно співпрацює зі Згромадженням, яке вона заснувала.
Мати Єлизавета в Житомирі
У 1914 – 1918 роках Роза Чацька перебуває у Житомирі і переживає цей час як приготування до чернечого життя. Ці роки відіграли важливу роль у її житті.
Саме тут вона починає замислюватись над тим, щоб створити нове чернече Згромадження, яке б опікувалось незрячими. Саме в Житомирі в 1915 році вона вступила до Третього Францисканського Чину, а в 1918 році в єпископському осередку склала довічні обіти, приймаючи ім’я сестри Єлизавети від Розіп’ятого Господа Ісуса.
Служіння незрячим
Ставши черницею, Сестра Єлизавета, сама незряча, розпочала своє служіння Богові та ближнім, а особливо дітям, які втратили зір, піклуючись не тільки про їхній фізичний стан, але, насамперед, про їх духовний розвиток, про присутність Бога в їхньому житті. Згромадження, яке вона потім з Божою допомогою і та за підтримкою людей, які їй допомагали, створила, нині діє в різних країнах світу.
В травні 1918 року Сестра Єлизавета прибула до Варшави. Там вона займається реорганізацією осередків для незрячих, занепалих внаслідок Першої світової війни. 1918 року отримує дозвіл заснувати нове Згромадження і приймає 15 перших кандидаток. У 1922 році у Лясках під Варшавою споруджено осідок для опіки незрячими та монастир Сестер. Там діяла також і школа та друкарня.
Хвороба та довгі роки страждань
Ще 1921 року в Матері Єлизавети Чацької виявили ракову пухлину, яка не прогнозувала довгого життя. Та Господь дозволив їй прожити ще 40 років на служінні Йому та ближнім.
Під час ІІ світової війни, коли Варшава зазнала нещадного бомбардування, Мати Єлизавета була поранена і втратила одне око. 1950 року через хворобу вона передала своїй наступниці обов’язки Головної Настоятельки і відтоді її служінням була молитва та жертвування своїх страждань. Мати Єлизавета Роза Чацька померла в опінії святості 15 травня 1961 року. Похоронні богослуження очолював кардинал Стефан Вишинський.
Сестри Згромадження, заснованого блаженною Єлизаветою, трудяться в Італії, Індії, Африці, Польщі, а від 1991 року також і в Україні – в Старому Скалаті на Тернопільщині та в Житомирі.
Беатифікація процес і чудо
Шлях до беатифікації Матері Єлизавети відкрило чудо зцілення однієї дівчинки після дуже серйозної черепно-мозкової травми, а процес її беатифікації був розпочатий 22 грудня 1987 року. Декрет про героїчність її чеснот Папа Франциск підписав 2017 року, а 2 жовтня 2019 року визнано чудо, що сталось за її заступництвом.
У 2010 році балка, що утримувала гойданку, обірвалась і травмувала голову 7-річної дівчинки Кароліни Гаврих. Черепно-мозкова травма була настільки серйозною, що лікарі не сподівались на одужання, а якщо б дівчинка вижила, то б залишилась у вегетативному стані. В наміренні зцілення дівчинки за посередництвом Матері Єлизавети молилась її сім’я, вся парафія та Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста. Дівчинка почала швидко одужувати. Сьогодні вона повністю здорова, їй 19 років. Вона присвячує себе волонтерству і з жовтня буде студенткою психології у Вармінсько-Мазурському університеті.
