Блаженніший Святослав: Справжня свобода – це здатність творити добро
Salvatore Cernuzio / о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Слово «дякую» кілька раз звучить з уст Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава під час телефонного інтерв’ю для ватиканських медіа, яке було записане напередодні чергової річниці відновлення незалежності України. Це подяка Папі Францискові, який перестерігає перед «глобальною загрозою», яку несе ця війна, що триває вже шість місяців. Подяка єпископам, священикам і богопосвяченим особам, які не залишили свій народ під бомбардуваннями. Подяка Європі за те, що відчинила свої двері для біженців.
Ваше Блаженство, як українська Церква здійснює свою місію в умовах війни, як несе конкретну допомогу в зону бойових дій та розраду тим, хто бачив смерть своїх друзів, родичів і близьких?
Насамперед, потрібно сказати, що Церква є частиною українського народу: ми – стражденний народ, який зазнав нападу, який є жертвою несправедливої агресії. В цьому усвідомленні народ завжди давав нам орієнтири щодо того, як ми повинні виконувати свою місію. Я називаю це «таїнством присутності». Вона є надзвичайно важливою для наших людей, насамперед, у зонах бойових дій і на теренах, які тепер окуповані, видима присутність священиків, монахів, єпископів. Ми залишилися з ними. І ця присутність Церкви для звичайних людей означає присутність Господа. Бо першим запитанням людей було: «А де Господь? В цих трагічних обставинах, коли нас кожного дня вбивають, де є Бог?». На це екзистенційне запитання відповідь дала присутність Церкви. І ця присутність завжди включає душпастирську діяльність: ми зуміли створити мережу комунікації та шляхи доставки гуманітарної допомоги. Ми зуміли бути гнучкими, аналізуючи кожного дня гуманітарну ситуацію, що швидко змінювалася, аби давати належні відповіді. Людям, які потребували допомоги в евакуації, ми надавали транспорт, тим, хто потребував речей першої необхідності – їжу та іншу допомогу, тих, хто потребував захисту, ми прихистили в наших церквах і монастирях, які діяли як бомбосховища. Такою була наша одностайна, спонтанна відповідь, для якої не було потрібно давати вказівки.
Протягом шести місяців бойових дій Ви не перестаєте повторюватися, що війну «можливо та потрібно перемагати Божим миром» і що «сьогодні слово мир є рівнозначним слову любов». Що це означає для народу, який щодня, як Ви згадували, бачить бомби та смерть?
Як пастирі ми бачимо, що народ опанований тривогою, страхом і почуттям гніву. Є й ті, хто пробує розпалювати ненависть до нападника. Тому ми, пастирі, проповідуємо Євангеліє миру. Саме відповідаючи на ці почуття людей ми свідчимо Бога, Який є любов’ю, Бога, Який є джерелом миру.
Також і Папа поставив Україну в центрі уваги від першого дня війни з постійними закликами до миру та до ініціатив надання допомоги. Але стурбованість Папи має глобальний вимір: це варварство, за його словами, є загрозою для цілого світу. Який відгук ці слова знаходять у Вас?
Ми дуже вдячні Папі Францискові за те, що в цьому він став нашим голосом. Папа, як Наступник святого Петра, має особливий дар бачити в ситуації, яку ми переживаємо в Україні, глобальну загрозу. Бо війна в Україні ранить саме людство як таке, ці злочини завдають удару не лише українцям, але цілому світові. Тому ми справді дуже вдячні Святішому Отцеві за те, що він є нашим речником, також і за те, що розворушує сумління Заходу та світу, просячи про молитви за Україну та загальну солідарність з народом.
Під час цих шести місяців, також і під час бомбардувань, ніколи не забракло також і Вашого голосу та Вашої підтримки за посередництвом щоденних послань до українців і не лише їх. Що особисто Вам дає сили в цій трагедії?
Сила, яку я отримав під час цих місяців – це сила пастирської відповідальності: я почувався відповідальним не тільки за себе, але, насамперед, за народ. Тому я старався, насамперед, рятувати людей. Також і через ці послання, які ми поширюємо кожного дня, ми супроводимо наших людей. Багато-хто казав, що ці послання є для них джерелом підбадьорення.
Україна також стала свідком мільйонів своїх громадян, які пережили тривогу втечі, але й, одночасно, відчули солідарність і гостинність у багатьох країнах. Що Ви б хотіли сказати тим, хто відчинив свої двері українським сім’ям?
З глибини нашого серця випливають слова вдячності. Я усвідомлюю, що сказати «дякую» надто мало, але ми дійсно дуже вдячні за цю відкритість. У Європі існують табори біженців для українців, але багато людей відчинили, насамперед, свої серця, а тоді – двері своїх домівок, свої сім’ї, і таким чином солідарність проявилася як найвища християнська цінність. Ми молимося Господеві, аби Він благословив усіх тих, хто зумів простягнути руку українському народові, який страждає в цей момент.
При різних нагодах Ви казали, що «людина, на жаль, знає як розпочати війни, але потім стає невільницею війни». Що, на Вашу думку, може покласти край цій неволі?
Ми маємо безпосередній досвід того, що війна є mysterium iniquitatis, про який говорив святий Павло, вона насправді є таїнством зла, що відкривається у цьому світі. Агресор, який розпочинає війну, живе ілюзією, що може тримати під своїм контролем правила війни, але це тільки ілюзія. Бо вже від першого пострілу війна виходить з-під контролю людини. І сам агресор стає рабом демона, якого випустив зі свого серця. Тому кожного дня в молитві “Отче наш” ми повторюємо «визволи нас від лукавого». Бог є джерелом миру, Він – Господь миру. Ми віримо, що лише Він може покласти край цьому таїнству злодіяння.
Наприкінці інтерв’ю, яке відбувалося італійською мовою, Блаженніший Святослав також звернувся до слухачів Радіо Ватикану українською мовою. Насамперед, він поділився думками про те, що означає відзначати річницю відновлення незалежності в контексті півріччя жорстокої війни, звідки черпати сили, як бути вдячними за дар незалежності, яка відстоюється такою високою ціною.
Насамперед, я хочу вас усіх привітати з Днем Незалежності України, до якого зближаємося, хоча тут у Києві цей день будуть зустрічати з великим острахом, оскільки з різних сторін лунають попередження про масований ракетний удар по столиці з боку РФ. Але я вже півроку не втомлююся кожного дня повторювати, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться. Дивіться: пів року тому, 24 лютого, почалася війна. Сам факт, що шість місяців опісля я до вас промовляю з Києва – це чудо. Бо згідно з планами нашого ворога нас давно вже не мало би бути серед живих. І наш голос давно мали вже заглушити. Але ми промовляємо з України до світу і ми черпаємо наші сили з молитви. І сам факт, що ми живемо, що ми свідчимо правду, сам факт, що Господь Бог дає нам силу обороняти нашу батьківщину, показує, що День Незалежності України – це не тільки свято суспільно-політичного характеру, але також духовне свято. Бо дар свободи – це духовний дар, дар, який дає Господь Бог, Який є Богом істинної свободи. Тому сьогодні, вітаючи усіх, я закликаю кожного на своєму місці молитися за Україну, молитися за те, щоб цей дар свободи ми не втратили, щоб ми могли його сьогодні гідно захистити. Більше того, щоб ми сьогодні могли дати свідчення того, що таке справжня свобода, не тільки для України, але й для цілого світу. А справжня свобода, як сьогодні показує досвід України – це здатність творити добро. І нехай ця духовна істина буде нашою силою, що дає змогу перемагати.
Блаженніший Владико, сьогодні мільйони українців вимушено відзначатимуть цей день за межами України. Що Ви хотіли би їм побажати?
Насамперед, я б вас дуже просив цього дня, 24 серпня, зайти до храму. До того храму, який є найближче до вас. Якщо маєте можливість зайти до нашої української греко-католицької церкви, то радо запрошую на спільну молитву. Бо ми сьогодні дуже потребуємо вашої молитви. Україна сьогодні стоїть і перемагає завдяки тому, що ця війна є війною добра зі злом. І ми можемо перемагати лише тоді, коли ми молимося. Тож перед тим, як робити щось інше, починаймо все з молитви за Україну. Я до цього вас закликаю, про це вас прошу і за це вам вже заздалегідь дякую!
