Свята Тереза з Калькутти та її материнське серце
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Francesca Sabatinelli - Ватикан
Через кілька днів після сповнення свого 87-річчя, 5 вересня 1997 року в Калькутті, Індія, відійшла до вічності свята Тереза з Калькутти, в миру – Аньєзе Ґонкші Боякшу. Двадцять п’ять років тому ввесь світ зі зворушенням прощався із засновницею згромадження Місіонерок Милосердної любові, яка 1979 року отримала Нобелівську премію миру. Святий Іван Павло ІІ 2003 року проголосив її блаженнною, а Папа Франциск у 2016 році – святою. У день її народження для неба відзначається Міжнародний день благодійництва під егідою ООН.
Але до сьогодні цю святу називають «мати». І так про неї згадує отець Браян Колодейчук, Згромадження Братів Милосердної любові, чоловічої вітки заснованого нею згромадження, який понад 20 років був близьким співробітником Матері Терези, а після її смерті – постулятором канонізаційного процесу.
В інтерв’ю для Vatican News, підсумовуючи життя святої Терези, священик зазначив, що «вона здається надзвичайною постаттю та під певним оглядом вона такою є». «Чи хтось коли розпочинав нове згромадження, маючи за собою тисячі сестер?» – сказав він, пояснюючи, що Мати Тереза зуміла належним чином все організувати, водночас, повторюючи: «Я не шукаю успіху, я стараються бути вірною». «Одного разу ми були тут, у Римі, в захристії. Пригадую, як вона сказала: “Людям подобається бачити ці зусилля”, маючи на думці увагу, звернену на неї. Вона знала, що є прикладом. Але це не закрутило їй голову. Думаю, що однією з її великих чеснот була покора. Як також, без сумніву, любов і віра», – сказав о. Браян.
Згадуючи про два десятиріччя близької співпраці зі святою Терезою з Калькутти, священик наголошує на тому, наскільки вона була насправді «материнською». Він розповів про те, як одного разу зустрічав її в аеропорту в Нью-Йорку, куди вона прилетіла з Риму. Коли вони приїхали до монастиря, вже через кілька хвилин Мати Тереза прийшла до розмовниці, тримаючи в руках тацю з тістечками та з чаєм і кавою. «Вона поставила тацю на стіл і кожному піднесла чашку. Нас було троє. Вона зробила точно те, що робить мама. Вона хотіла бути матір’ю. в одному з перших листів у 60-х роках до одного архиєпископа вона написала: “Титул генеральної настоятельки нічого для мене не означає. Я хочу бути матір’ю”. Вона, – підкреслив о. Браян, – мала величезне серце, материнське серце. Хто б її не зустрів, навіть один раз, той починав називати її “мати”. І вона справді була материнською. Була справжньою матір’ю».
