Надії та побоювання католицьких спільнот країн Балтії
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Mario Galgano
Естонія, Латвія та Литва часто сприймаються як тріо, що представляє єдину територіальну одиницю. Водночас, йдеться про різні країни, що помітно навіть на конфесійному рівні. Якщо в Естонії та Латвії католики представлені діаспорою, то Литву можна назвати католицькою країною. В країнах північної Європи, де католики є невеликою меншістю, підтримку громадам надає Конференція Католицьких Єпископів Німеччини через організацію «Bonifatiuswerk» (Асоціяція святого Боніфатія), яка також охопила своєю діяльністю країни Балтії. Цими днями асоціація запросила групу журналістів відвідати католицькі спільноти в Естонії та Латвії, між якими був і наш колега.
В Естонії серед 1,3 мільйона населення, католиків нараховується приблизно 6500. Вони гуртуються у десяти громадах. «Це мале стадо, яке однак потрохи зростає», – стверджує Апостольський Адміністратор Естонії єпископ Філіп Жордан. В 2005 році католики Естонії вперше після 70 років отримали свого єпископа. Його попередник Едуард Профіттліч, висвячений 1936 року, був першим єпископом у цьому краю після Реформації. Хоч Естонія займає невелику площу, католикам не є легко брати участь у Святій Месі. Чимало вірних мусять здійснювати кількагодинні подорожі, щоби приступити до Святого Причастя чи поговорити з католицьким священиком.
Католики у Латвії, які становлять приблизно п’яту частину населення, поділяють виклики та тривоги своїх співгромадян. «Війна в Україні становить безпосередню загрозу для нас, адже ми межуємо з Росією», – говорить Ризький Архиєпископ Збіґнєв Станкевіч. Реагуючи на російську агресію проти України, Латвія вирішила відновити призов на військову службу, який був скасований 2007 року.
Через місцеві структури Карітасу Церква допомагає людям у важкому становищі. Одиним із таких закладів, який отримує підтримку від «Bonifatiuswerk», є осередок «Вифлеєм», що допомагає залежним від алкоголю чи наркотиків звільнитися від цього лиха. Початковий етап на дорозі визволення відбувається на фермі «Нове життя», розташованій 30 кілометрів від столиці, яка є власністю архидієцезії. Завдяки допомозі благодійників гостям структури вдалося забезпечити скромні, але гідні умови для життя.
Свій внесок у підтримку надії робить монастир сестер домініканок у Ризі. Як розповіла сестра Ганна, німкеня за походженням, усі три монахині, які є в монастирі, тісно зв’язані з місцевим населенням. Вже багато років вони провадять осередок для потребуючих, розташований поблизу монастиря. Після того, як вибухнула широкомасштабна війна в Україні, сестри регулярно привозять на польсько-український кордон речі першої необхідності, а повертаючись, забирають з собою жінок і дітей біженців, які знаходять початковий притулок і допомогу в їхньому монастирі. Також і цю діяльність фінансує «Bonifatiuswerk».
Перебуваючи в Ризі, наш колега зустрівся також з монахинею-цистерціанкою, яка родом з Вінничини. Сестра Кароліна, яка вже кілька років звершує монаший подвиг у монастирі в столиці Латвії, залишила короткий коментар із закликом молитися за Україну.
