Єпископ-номінат Андрій Хім’як: не залишати людей наодинці зі своїм горем

Світлана Духович – Ватикан

Для священика єпископське призначення – це завжди виклик, бо передбачає відповідальність за більшу паству та за інших священиків. Ця відповідальність стає більшим тягарем в умовах, коли суспільство страждає від війни, коли постійно існує загроза людському життю та свободі, коли переосмислюються загальнолюдські цінності. Цієї осені в Українській Греко-Католицькій Церкві відповідальність духовного батьківства поставлено ще на трьох молодих єпископів, які будуть висвячені найближчим часом. Один з них – Андрій Хім’як, якого на початку листопада призначено Єпископом-помічником Київської Архиєпархії.

«Цю новину я прийняв з трепетом, тому що це новий виклик для мене як для священика в служінні господньому винограднику, – зазначив він в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News. – Нас в семінарії вчили, як бути священниками, дияконами, але нас ніхто не вчив, як бути єпископами, тому для мене, з одного боку, це є викликом, а з іншого боку, я пройшов певну школу, мешкаючи в одному домі з такими, на мою думку, велетнями нашої Церкви, як Блаженніший Любомир, Блаженніший Святослав і владика Богдан Дзюрах, який 12 років був моїм безпосереднім керівником». Певне хвилювання, як пояснив єпископ-номінат, йому допомагає долати довіра до Бога, яку плекає також через читання Святого Письма.

Щодо теперішніх обставин війни, владика Андрій зазначив, що вона, безумовно, є викликом для кожного українця, і багато людей в усьому світі переживає за цю війну, «бо сприймаємо її не лише як агресію Росії проти України, але й також у контексті духовної боротьби», як протистояння злу і брехні, що намагаються заволодіти світом.

Час страждання та дозрівання довіри до Бога

Київська Архиєпархія охоплює м. Київ, Вінницьку, Житомирську, Київську, Черкаську та Чернігівську області. Ці терени були одними з перших, які постраждали від повномасштабного нападу російських військ. «24 лютого ми всі прокинулися від того, що почалися бомбардування, – пригадує владика Андрій. – О 05:05 я почув три перші гучні вибухи недалеко від нас. Це був Бориспіль і Бровари. Потім ми поїхали до собору на зустріч з Блаженнішим, і по дорозі бачили, як на Броварському проспекті горить військова частина».

Єпископ зазначив, що багато парафій Київської Архиєпархії розташовані в населених пунктах, які були окуповані на початку війни. «Не було легко ні священикам, ні вірним, – додав він, – деякі з них виїхали, деякі ховалися від бомбардувань. Але це також був час дозрівання довіри до Бога, бо багато з наших священиків по-геройському пережили цей період окупації».

Після звільнення від окупації ситуація в архиєпахії спокійніша, але, як зауважив єпископ-номінат, цей пережитий досвід спонукає до солідарності з Харківським, Донецьким та Одеським Екзархатами, частини яких до тепер переживають окупацію. З іншого боку, Київська Архиєпархія мусить дбати про своїх вірних, бо вони пережили важкі моменти війни і після деокупації «не все залишилося, як було до війни, і ніхто не залишився таким самим, яким був до війни». Мова йде не лише про зовнішні руйнування, але й руйнування в душах людей. «Я думаю, – зазначив він, – потрібен буде не один рік праці, особливо, з тими людьми, які пережили досвід війни, щоб їх духовно повернути до звичайного способу життя».

Матеріальна і духовна підтримка

«Перш ніж говорити з людьми про щось духовне, потрібно щоб вони не були голодними», – зазначив владика Андрій Хім’як, розповідаючи про допомогу постраждалим від війни в архиєпархії. Він додав, що разом з єпископом Степаном Сусом та з сестрами Служебницями Непорочної Діви Марії вони відвідували звільнені населені пункти на Чернігівщині, куди везли матеріальну допомогу. В архиєпархії активно діють осередки благодійних організацій «Карітас України» та «Мудра справа».

Другий вимір цієї супроводу людей в час війни, за його словами, – це духовна підтримка, особливо, тих людей, які пережили втрати в своїх родинах, чи мають родичів, які втратили здоров’я. Владика зазначив, що найперша допомога полягає в тому, щоб бути поруч, молитися разом, спілкуватися з ними. Кожна парафія архиєпархії по різному конкретизує цю спільну мету: деякі збирають родини загиблих, інші – родини тих, що воюють, «щоб разом перебувати в молитві, щоб не залишатися наодинці з теперішніми викликами». «Бо найгірше – це самотність, – підкреслив він, – коли ми залишаємося зі своїми труднощами, проблемами не почутими ніким. Тому ми потребуємо багато людей, не лише священиків і монахинь, монахів, але й також активних мирян, які би допомагали Церкві опікуватися тими людьми і допомогти простягнути їм руку допомоги і руку дружби в той час, коли нам треба єдності».

Церква і суспільство мусить почути молодь

41-річний єпископ-номінат Андрій Хім’як є одним наймолодших єпископів не лише УГКЦ, але й усієї Католицької Церкви. Його вік, безумовно, дозволяє йому краще розуміти переживання і духовні потреби молодих людей. «Мені здається, що тепер молодь переживає певну кризу авторитету – ділиться він, – тому що часто, насправді, бракує тих людей, слова яких могли би бути для них дороговказом чи законом. Тому, з одного боку, важливо щоб і Церква, і суспільство дарували такі авторитети для молоді, щоб вони могли на них взоруватися і щоб хотіли бути подібними на них. Я знаю, що для молоді таким був Блаженніший Любомир, який збирав великі групи людей, молодих людей, для того щоб просто з ними бути, ділитися тим, ким він є. Це стало спонукою для заснування молодіжної організації «Покоління Любомира», яка хоче наслідувати його життєві постулати. Тому, сьогодні нам слід, з одного боку, бути самими собою, тобто бути правдивими, бути тими, хто живе так, як говорить; а з іншого, вміти чути молодих людей, тому що тепер наша молодь освічена і розумна, і їхній голос в суспільстві і в Церкві має бути почутий. Молодь слід розглядати як дозрілих людей, особливо тепер, коли вони в цей час війни беруть на себе відповідальність за відбудову нашої країни. Тому Церква мусить їх почути і вийти їм назустріч, на їхні потреби».

Владика Андрій зауважив, що, коли ми приходимо до лікаря, перед тим, як приписати нам ліки, він спочатку слухає нас. Так само і Церква повинна прислухатися до молодих людей, що молодь хоче від Церкви, щоб вона могла їм це запропонувати. Але певні моменти, такі як молитва і читання Божого слова, за його словами, залишаються незмінними, бо на них будується духовне життя. Тому важливо молитися разом з молоддю зрозумілою для них мовою, зрозумілими молитвами, і також вивчати Святе Письмо, «бо Боже слово – вічне, і на ньому будується все наше життя».

Передавати віру в родинах і пояснювати вчення Церкви

Ентузіазм, який відчувався в голосі єпископа-номіната, коли він говорив про молодь, спонукав поцікавитися, чи ця сфера буде однією з пріоритетних в його єпископському служінні. «Знаєте, я ще не відійшов від новини про призначення, ще не будував пріоритетів і ще не робив жодних заходів щодо майбутньої хіротонії, – відповів він. – Але, звичайно, ми розуміємо, що якщо Церква не буде наповнена молоддю і дітьми, то за кілька років вона буде порожньою. Тому дуже важливо, щоб, з одного боку, батьки і бабусі з дідусями передавали віру в своїх родинах, так як це було і в моєму випадку: мене навчили молитися не в церкві, а вдома мої батьки і моя бабуся. Необхідно, щоб люди не боялися свідчити Христа у своєму житті й передавати віру. А друга важлива річ полягає в тому, що молодь і діти повинні знати, для чого вони йдуть до церкви: не лише через те, що це традиція і Заповідь Божа, а щоб вони  відчували потребу, бо сучасна людина не готова щось робити, якщо вона цього не розуміє».

Вдячність сім’ї за виховання до людяності

Пригадуючи про своє виховання і висловлюючи вдячність своїй родині, владика Андрій Хім’як зазначив: «Крім того, що вони навчили мене молитися, вірити в Бога і ходити до церкви, вони навчили мене певних таких засад, які я потім побачив в Блаженнішому Любомирові та які можна підсумувати в словах “бути людиною”. Особливо, на цьому наголошував мій батько, з яким я проводив більше часу, він завжди любив брати мене із собою і багато зі мною говорив. І він завжди заохочував мене бути з людьми правдивим, щирим, добрим, і тоді воно напевно буде повертатися від людей». Єпископ-номінат зазначив, що важливим для нього був також приклад його батьків, «які хоча і не мали вищої освіти, але вони були добрими людьми в житті і багато мене вчили, як робити добро іншим людям».