Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Три етапи собору

о. Андрій Твердохліб

Хронологічно увесь період ІІ Ватиканського Собору можна поділити на таких три етапи: підготовка, проведення та втілення його рішень. Стосовно перших двох етапів, то можемо чітко окреслити дати їхнього проведення. Період підготовки тривав від 25 січня 1959 року до 10 жовтня 1962 року. Безпосереднє проведення самого Собору відбулося від 11 жовтня 1962 року і завершилося 8 грудня 1965 року.

Часові рамки підведення підсумків Собору не є, однак, такими чіткими. Умовно можемо назвати період від 8 грудня 1965 року і аж до наших днів. Принаймні такий вимір буде зручним для нас, щоб мати уявлення саме в часових рамках. Проте із впевненістю можемо стверджувати, що певного роду рецензія Собору почалася ще з першого дня його проголошення.

Для нас тепер є важливо зосередитися на окремих ключових моментах як підготовки так і його проведення.

Підготовчий етап Собору

Етап підготовки до ІІ Ватиканського Собору може бути поділений на передпідготовчу та підготовчу фази. Після проголошення свого рішення 25 січня 1959 року, Папа Іван ХХІІІ зберігав тишу. Протягом декількох місяців ЗМІ усього світу збирали, досліджували та поширювали різного роду очікування, що були породжені проголошенням такого рішення папи.

За короткий час, робота із підготовки до Собору поступово набуває своєї форми. 17 травня 1959 року було створено Комісію, що відповідала за передпідготовчий етап. Її завданням було запустити організаційний механізм Собору, порекомендувати склад та спосіб його проведення, а також підготувати матеріал для консультування майбутніх Отців цього Собору.

Очолював дану Комісію кардинал Доменіко Тардіні, державний секретар. До її складу входили десять секретарів конгрегацій римської курії, тобто в ній був цілковито представлений центральний уряд Церкви. Секретарем самої Комісії був знавець канонічного права Перікл Фелічі, відомий своїми організаційними здібностями.

Такий склад Комісії викликав певні побоювання зі сторони тих, хто очікував, що Собор повинен бути більш відкритим до потреб світу, який змінюється, на відміну від ментальності та способу дії, що панували всередині Римської курії.

Важливим моментом було налагодити можливість проведення консультацій із майбутніми учасниками Собору та богословськими факультетами. Від таких консультацій, зрештою, і повинні були надходити різноманітні можливі теми для їх розгляду на Соборі.

Тому через місяць, 18 червня, за підписом кардинала Доменіко Тардіні, в якості очільника цієї Комісії, було надіслано циркулярний лист до всіх зацікавлених осіб. Ним отримувачі були запрошені надіслати свої пропозиції та спостереження стосовно тем, над якими, на їхню думку, варто дискутувати під час майбутнього Собору.

Щоб зрозуміти, про який обшир отримувачів йдеться, подаємо перелік цих осіб: кардинали, єпископи, нунції, прелати, абати, апостольські делегати та вікарії, апостольські екзархи та адміністратори, апостольські префекти, генеральні настоятелі різних чернечих чинів та згромаджень, ректори папських університетів, тощо.

Такий спосіб консультації не був новиною для ІІ Ватиканського Собору, оскільки він досить успішно був також використаний під час підготовки до І Ватиканського Собору Папою Пієм ІХ. Успішним можна вважати його і під час підготовки до Собору, скликаним Іваном ХХІІІ.

Слід звернути увагу на те, що порядок денний ІІ Ватиканського Собору не був накинутий зверху, як також і не був готовий заздалегідь. При обранні та обговоренні різних тем давалася свобода їхнього вибору. Увага зверталася на бажання почути голоси єпископів усього світу. Папі було подано ескіз можливого опитувальника, який він рішуче відкинув, як і саму ідею наявності та використання такого опитувальника. Від майбутніх учасників Собору очікувалося їхньої думки стосовно того, якими є теми, що потребують термінового розгляду та вирішення.

На відміну від двадцяти попередніх вселенських соборів, що скликалися задля того, щоб дати відповідь на актуальні питання тих часів, під час цього Собору папа бажав, щоб єпископи самі пропонували такі питання. Простіше кажучи, кожен єпископ отримував чистий аркуш паперу, на якому записував такі питання, що їх він вважав актуальними для пошуку відповідей на них під час соборових засідань.

Іншим важливим кроком під час підготовки до ІІ Ватиканського Собору, була публікація 29 червня енцикліки Ad Petri Cathedram, якою Папа Ронкаллі окреслював його мету. В тексті енцикліки, зокрема, йшлося про таке: «Основна мета самого Собору – це утвердження та зростання католицької віри, а також здорове відновлення звичаїв християнського люду та оновлення церковної дисципліни, відповідно до потреб часу. Це, без сумніву, буде надзвичайним проявом правди, єдності та любові. ... Ми сподіваємося, що такі прояви стануть ненав’язливим запрошенням для тих, хто не перебуває в єдності із цією Апостольською столицею, до пошуків задля досягнення такої єдності, про яку Ісус Христос так гаряче просив в молитві до Небесного Отця».

Отже, в розумінні Папи Івана ХХІІІ Собор не покликаний впроваджувати нові догми чи проголошувати нові засудження. Навпаки, він повинен стати Собором, який би звернув увагу на душпастирське служіння, оновлення та, передусім, допомогти віднайти способи зустрічі й сприяти єдності із незʼєдиненими християнами. В першу чергу йдеться про православних християн, але також і про протестантів, англіканців та всіх інших християн, які впродовж століть через різні причини віддалилися від Риму.

15 липня папа повідомив державному секретарю, що майбутній Собор матиме назву Другий Ватиканський. З одного боку така назва була зумовлена місцем його проведення – базиліка святого апостола Петра у Ватикані. А з іншого боку, цією назвою було бажання підкреслити, що цей Собор не є продовженням попереднього Першого Ватиканського Собору, що був перерваний через штурм Риму у 1870 році.

Між вереснем 1959 року та січнем 1960 року почали надходити листи від католицьких єпископів з усього світу. З-поміж різноманітних тем, було окреслено три, які згадувалися найчастіше: краще визначення ролі єпископа, прогрес літургійної реформи, дияконські свячення одружених чоловіків в католицькій Церкві.

Увесь надісланий до Риму матеріал було проаналізовано та зібрано у єдиний том під назвою Аналітична панорама порад та побажань, презентованих єпископами (Analyticus conspectus consiliorum et votorum quale ab episcopis etpraelatis data sunt).