Отець Тарас Жеплiнський: передавати ідентичність Церкви через історії людей
Світлана Духович – Ватикан
«Скільки маємо в Україні прикладів жертовного служіння і навіть мучеництва, відданості християнській вірі й Католицькій Церкві, скільки історій ми можемо розповісти, а в сьогоднішньому контексті війни в Україні – скільки маємо прикладів геройського служіння наших людей потребуючим. Нам потрібно навчитися розповідати ці історії», – на цьому в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News наголосив отець Тарас Жеплінський, керівник інформаційного відділу Департаменту інформації УГКЦ, який взяв участь у 13-му Професійному семінарі для департаментів церковної комунікації, що проходив у Папському університеті Santa Croce (Рим) від 2 до 4 травня 2023 року.
Міжнародний семінар
Такий захід відбувається що два роки, і в ньому беруть участь фахівці зі всього світу, що працюють у сфері комунікації католицьких інституцій. Цього року на семінар прибуло понад триста учасників. «Це масштабний міжнародний майданчик на тему комунікації, – пояснює наш співрозмовник, – для того, щоби пережити своєрідне оновлення, обговорити актуальні теми і разом шукати на них відповіді, ділячись досвідом, слухаючи пропозиції мислителів, людей з певним пророчим баченням, які професійно вивчають сферу комунікації, зокрема, сферу інституційної церковної комунікації».
Протягом трьох днів учасники семінару слухали доповіді, відвідували панельні дискусії та практичні зустрічі, під час яких відбувався взаємообмін досвідом. Під час однієї із таких дискусій також виступив отець Тарас з доповіддю на тему «Мученицька Україна: увесь світ почув голос тих, кого хотіли б змусити замовкнути», в якій розповів про основні виклики та особливості діяльності Департаменту інформації УГКЦ в час повномасштабної війни в Україні.
Церква, яка комунікує свою ідентичність
«Інституційна комунікація Церкви» – це поняття досить нове для віруючих людей в Україні, але навіть для такої інституції як УГКЦ, що вийшла з підпілля трохи більше, як 30 років тому, і майже заново почала розбудовувати свої структури, воно не чуже, бо, як пояснює отець Тарас Жеплінський, завдання інституційної комунікації полягає в тому, щоб, насамперед, комунікувати свою ідентичність. «Ми знаємо, що головне завдання Церкви – це проповідувати Боже слово, отож, найважливішою метою інституційної комунікації Церкви як такої, а також кожної її окремої інституції, є донести Євангеліє до людей, до яких ми намагаємося промовити», – пояснив він. Отець Тарас навів приклад інституційної комунікації парафії, де священник часто виконує багато обов'язків, а зокрема, відповідає й за комунікацію, але не має для цього достатньо часу. «Тому, наприклад, Папський університет Santa Croce у Римі готує фахівців, які не обов'язково стають священиками, які є мирянами, щоб вони здобували відповідну освіту і йшли на парафії, в єпархії. В семінарі беруть участь миряни з таких великих архидієцезій, як, наприклад, Міланська римо-католицька архидієцезія. Будучи мирянами, вони очолюють організацію комунікації великої архидієцезії, тому що це вимагає посвяти, часу і також професійного підходу, який треба набути».
Важливість планування й організації
Керівник інформаційного відділу Департаменту інформації УГКЦ вказав на важливість планування комунікаційного процесу. «Якщо ми проповідуємо Євангеліє, – пояснює він, – то ми хочемо його донести людям, до яких виходимо у світ і до яких нас посилає Христос. Тому інституційна комунікація повинна бути спланованою і професійно налагодженою, а не хаотичною, щоб ми не марнували ресурсів, не знаючи, чи слухають нас люди, чи не слухають, доходить до них наш меседж, чи не доходить. Особливо, це важливо нині, коли люди, які вважають себе християнами, які є охрещені, часто здаються наближеними до Церкви, але, водночас, можуть зовсім не чути, що Церква говорить. Церкві важливо також налагоджувати комунікацію, наприклад, через соціальні мережі, бо коли ми як парафія, як єпархія, як куріальна структура чи Карітас подаємо в соціальній мережі певну інформацію, чи певний контент, який непідготовлений, непрофесійний або публікуємо непрофесійно, наприклад, невчасно, то навряд чи користувачі соціальних мереж звернуть на нього увагу. Окрім того, контент повинен мати змістовне наповнення».
Виклики в сучасному суспільстві
Допомагаючи Церві виконувати її місію проповідувати Євангеліє, інституційна комунікація мусить брати до уваги контекст, в якому ми живемо. «Сьогоднішня людина, особливо молода, має, можливо, секунду-дві, щоб побачити наш контент у стрічці своїх соціальних мереж, – пояснює отець Тарас, – і якщо ми за цей час її не зацікавили, то ми не донесли до неї нашого повідомлення і, відповідно, ми не донесли до неї нашу ідентичність і втратили увагу тієї людини».
Але, як пояснив наш співрозмовник, справа не лише в нестачі часу, але й у кількості інформації. «Сьогодні люди чують навколо дуже багато різних голосів, це немов інформаційна атака, і тому людина почувається розгубленою», – зауважив він, додаючи, що, власне під час триденного семінару в Римі обговорювалися питання про те, як у цій “множинності голосів” донести до людини християнське повідомлення. Одним із рішень на цей виклик є вміння слухати. «Ми повинні, насамперед, прислухатися до стану тієї людини, до якої хочемо промовити, – каже отець Тарас. – Ми не можемо із закритими очима “викидати” якусь інформацію, не послухавши, що людина готова почути, як вона готова сприйняти, як вона себе почуває, в якому вона стані».
Вміння слухати є особливо необхідним в теперішньому контексті в Україні, де є дуже багато зранених людей. «Якщо ми без відповідної уваги до їхніх ран, спричинених війною, будемо старатися доносити певні речі, пов'язані з Церквою, з християнською вірою, чи щось їм нав'язувати, то ми ризикуємо не тільки не донести віру, Євангеліє, але навіть нашкодити людині, ще більше її поранити. Саме тому Українська Греко-Католицька Церква говорить сьогодні про пріоритетність душпастирства зцілення ран війни: насамперед відповісти на найперші виклики, які мають люди, намагатися розпізнати, де є рана, наскільки вона велика, і намагатися нашим душпастирським служінням, в нашій комунікації, включаючи соціальні мережі, офіційні канали комунікації, зцілювати рани людей».
Усвідомити ідентичність Церкви як спільноти
На думку отця Жеплінського, найбільшим викликом для комунікаторів на шляху впровадження цих ідей в УГКЦ, є «відповісти собі про свою ідентичність, зрозуміти своє місце в суспільстві». «Блаженніший Святослав часто говорить про те, що Церква – це не стіни храму, це не структури. Церква – це спільнота віруючих людей, які крокують разом, – підкреслив він – Сьогодні Католицька Церква переживає синодальний шлях, і багато говориться про Церкву як спільноту. Церква – “eccleṡìa” (з давньогрец. “народне зібрання”) – це зібрання вірних, спільнота, яка приймає біженців, яка годує голодних і лікує рани».
В цьому контексті отець Тарас пригадав виступ одного з доповідачів семінару, який говорив про те, що в секуляризованому суспільстві Церква повинна наново запропонувати свою ідентичність, і один з пріоритетів у цьому процесі полягає в тому, щоб розповідати, передусім, не про процеси й ініціативи, а про людей, які є свідками Бога, які є знаками присутності Бога серед людей.
Наш співрозмовник висловив своє захоплення фільмом «Віра наших отців», який зняло ірландське відділення католицької медіамережі EWTN. У фільмі, прем’єра якого відбулася цими днями у Ватикані, розповідається про католицького священика, який жив в Ірландії на зламі XVI і XVII століть, і незважаючи на заборону католицької церкви в країні, відправляв Святі Меси для вірних, відтак був убитий. «Приклад вірності цього священика своєму служінню, християнській вірі й Католицькій Церкві мене особисто вразив, – поділився отець Тарас, – але я собі подумав скільки ми в Україні маємо прикладів такого жертовного служіння і навіть мучеництва, відданості християнській вірі й Католицькій Церкві, скільки ми можемо історій розповісти, і в сьогоднішньому контексті війни в Україні скільки ми маємо прикладів геройського служіння наших людей потребуючим, служіння священників на маленьких парафіях, служіння простих мирян в маленьких парафіях, які приймають конкретних людей у свої домівки. Тому нам треба навчитися розповідати ці історії».
Комунікувати зі світом
За період повномасштабної війни українці зрозуміли, наскільки важливо вміти комунікувати не лише одні з одними в межах певної інституції, структури чи країни, але й з іншими, з усім світом. Під час міжнародного симпозіуму отець Жеплінський мав нагоду спілкуватися з представниками Церкви з різних країн світу. Він поділився з нами своїми думками про те, на що потрібно звертати увагу, коли прагнемо розповісти іноземцям про те, що відбувається в Україні. Священик підкреслив, що і тут також є важливим вміння слухати, і також особисті зустрічі. «Слухати Україну – це не тільки отримати якусь інформацію і поділяти її, чи навіть поширювати, але я думаю, що добре слухає Україну той, хто слухає голос крові, пролитої в Україні, голос крові, яка з неба взиває до Бога, яка з землі взиває до Бога аж до неба, – підкреслив він. – І для того, щоб слухати Україну, іноземцям варто зустрічати українців, які пережили всі наслідки цієї несправедливої жорстокої агресії, яка триває вже дев'ять років і яка понад рік тому проявилася ще більш відкрито. Тому моя особиста присутність тут, у Римі, була значно ефективнішою, ніж обмін інформацією, яку я міг би зробити за допомогою, наприклад, включення через Zoom. Тому що людина дивиться мені в очі, вона бачить свідка, який приїхав з України, вона чує, можливо, тремтячий голос, який розповідає про деякі події, і це ефективніше, ніж просто обмін інформацією».
Стосовно того, як українцям, зі свого боку, ефективно комунікувати, священик порадив розповідати більше історій як трагічних, яких, на жаль, є багато, так і геройських історій. «Бо історія – це завжди ефективніший спосіб щось донести, коли ми вказуємо на досвід, ніж просто зібрати якусь інформацію і нею поділитися», – зазначив він.
Актуальні теми для Церкви у світі
Ключовими поняттями 13-го Професійного семінару для департаментів церковної комунікації, в якому взяв участь отець Тарас, були актуальність християнського меседжу в сьогоднішньому світі, слухання й ідентичність.
Під час доповідей та дискусій розглядалися різні актуальні для Католицької Церкви теми. Багато уваги, за його словами, приділялося темі сексуального насильства, особливо, щодо неповнолітніх з боку представників Церкви. «Це злочини, за які Церква сьогодні кається, від яких очищається, – пояснив він. – І тут, знову ж таки, виходила на перший план тема слухання: як слухати жертви такого насильства». Священик додав, що доповіді представників з інших країн світу, навіть із сусідньої Польщі, свідчили про те, що вони вже зробили певний поступ, тобто навчилися слухати жертви зловживання, «вони вже не бояться говорити на ці теми більш відкрито, легше, без сорому, визнаючи всі злочини, які мали місце, не приховуючи їх».
Наш співрозмовник додав, що коли доповідачі говорили про важливість слухати жертви, мова йшла лише про жертви сексуального насильства, але ті тези, на його думку, можна застосовувати також до інших ситуацій, наприклад, до теперішнього контексту війни в Україні. «Ми є жертвами агресії, яку чинить проти нас Російська Федерація, – сказав він. – І я думаю, що Церкви в різних країнах світу, навчившись слухати жертв іншого роду насильства, можливо, саме тому почули українців у їхньому горі й зрозуміли їхній біль».
