Владика Бубній: війна – це виклик, що спонукає більше зосередити увагу на служінні
Світлана Духович – Ватикан
«Можна сказати, що ми вже знайшли спосіб продовжувати життя, продовжувати нашу діяльність і служіння. Війна для нас хоча і залишається великою проблемою, але й, одночасно, стає викликом, що спонукає більше зосереджувати увагу на солідарності, на допомозі, на служінні», – наголошує в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News Одеський Екзарх УГКЦ єпископ Михайло Бубній.
Продовжувати служіння у критичній ситуації
Розповідаючи про ситуацію в своєму екзархаті на цьому етапі війни, владика Михайло зазначив, вона залишається важкою. «Лівобережна частини Херсонщини, перебуває під окупацією – сказав він, – і в тій частині працює один священик. Ми маємо з ним контакт. Він там працює, підтримує, наскільки може, тих людей. Але на правобережній частині Херсонщині і у всьому екзархаті, який охоплює Одеську, Миколаївську, Херсонську і Кіровоградську області, священики продовжують інтенсивно служити, і духовно, і соціально, підтримуючи людей, які залишилися на наших парафіях. Але також є дуже багато внутрішньо переселених осіб, які теж потребують допомоги».
Ієрарх зауважив, що на цьому етапі війни гуманітарної допомоги надходить набагато менше, але вони стараються знаходити партнерів як за кордоном, так і в Україні, щоби надалі допомагати людям. «Бо гуманітарна ситуація залишається вкрай важкою, – підкреслив він, – особливо, на деокупованих територіях Херсонщини. Після підриву Каховської ГЕС там дуже велика проблема з водою, значна частина мешканців залишилася без води, потрібно постачати їм воду, і цим також займаються наші священики, наші центри допомоги».
Від початку війни, як відзначив Одеський Екзарх, кожна їхня парафія перетворилася на своєрідний гуманітарний центр. Лише за час повномасштабного вторгнення, в екзархаті було засновано чотири парафіяльні осередки Карітасу. «Карітас – це надійне джерело, через яке ми постійно надаємо людям допомогу», – підкреслив він.
Одеський екзархат налічує 53 парафії, на яких служать 45 священиків, із них три священики є богопосвяченими особами, і є також п'ять жіночих чернечих спільнот. Владика Михайло наголосив, що всі вони дуже активно трудяться і включилися у підтримку людей, допомагають вимушеним переселенцям. «Наші священики, звісно, дуже гарно служать, працюють, вони відважні, – поділився він. – Особливо, на Херсонщині, Олександр Більський, який провадить кухню в Бериславі. Він постійно відвідує, допомагає також навколишнім селам. Отець Ігор Макар, декан Херсонщини, який також дуже багато працює і трудиться, можна сказати, під обстрілами, бо в Херсонській області ми маємо порівняно багато наших парафій – більше десяти – які знаходяться під постійною загрозою обстрілів. Тому постійно молюся за тих отців, за наших людей, за те, щоби Господь Бог допоміг нам перейти ці випробування і цю жорстоку війну».
Безпека та гуманітарна криза – найнагальніші проблеми
В таких критичних обставинах для молодого єпископа, як і для всіх українців, найважчим залишається усвідомлення відсутності безпеки. «Ти ніколи не знаєш, що станеться чи сьогодні, чи вночі, чи завтра, – ділиться він. – Тобто на тих південних теренах ми перебуваємо під постійними обстрілами, зокрема, Одеса і Чорноморське побережжя, і особливо тепер, після того, як Росія вийшла із зернової угоди, російський агресор почав обстрілювати порти Одеси, Чорноморська, Ізмаїла, Рені. В таких кризових обставинах завжди є потреба в тому, щоби витримати, насамперед, психологічно, і мені як єпископу, і нашим священикам, і людям, які залишаються в таких жорстоких обставинах. Друга річ – це гуманітарна криза, викликана війною: є дуже багато потребуючих людей. Священики також потребують допомоги від мене як від єпископа, бо якщо я не допоможу їм знайти джерела утримання, тоді, звісно, вони не зможуть повноцінно працювати».
Зміни всередині парафій: одні виїхали, інші прибули
Одним із чинників, які впливають на проблеми із забезпеченням священиків, є те, що в Одеському екзархаті парафії маленькі. «До війни вони не були великими, а з війною ще більше змаліли, тому що виїхало дуже багато наших вірних, – пояснив владика Бубній. – Деякі повернулися, але не всі, дуже багато залишилося чи в Галичині, чи виїхали в інші країни».
Але спостерігається також інша тенденція: деякі вимушено переселені особи, отримавши допомогу при греко-католицьких громадах, виявили зацікавлення цією Церквою. «Я не скажу, що вони масово залишилися в нас, – зауважив ієрарх, – але є особи, що справді віднайшли для себе ту Церкву, в яку вони хочуть зараз приходити, і це наша Українська Греко-Католицька Церква, яку вони вже полюбили, яку вже прийняли за свою і в якій починають активно включатися в парафіяльне життя. Тим більше, деякі з них навіть зголосилися на кандидаток для навчання в Катехитично-педагогічному інституті. Зараз, з війною, люди побачили, що ця Церква жива, активна, Церква, яка несе до людей Боже Слово, Церква, яка завжди готова підтримувати духовно і психологічно. Тому що ми маємо також психологічні порадні, особливо через Карітас, ми допомагаємо людям з порадами для досягнення психологічної рівноваги. І завдяки тому люди пізнали нашу Церкву як живу, як активну, як справжню Церкву Христову, яка є вселенською, католицькою».
Особливі виклики перед Одеським екзархатом
Перебуваючи на Синоді Єпископів УГКЦ, який мав тему «Душпастирський супровід постраждалих від війни», Одеський Екзарх мав можливість слухати свідчення єпископів з різних частин України, та зіставити їх зі своїм досвідом. «Можу сказати, що ми переживаємо дуже подібну ситуацію з Харківським і Донецьким екзархатами. Київська митрополія, до якої належать екзархати Одеський, Харківський, Донецький – це особлива ситуація, тому що ми у прифронтовій зоні і ми постійно відчуваємо напруження, у нас дуже не вистачає кадрів, – священиків і капеланів, – нас дуже просять про військових капеланів, які би йшли до військових, до різних частин і духовно служили, підтримували цих наших хлопців і дівчат, які воюють і захищають нашу Батьківщину. Можна сказати, що це така особлива місія і виклик для наших екзархатів».
Потреба нових душпастирів
Стосовно теми людського ресурсу, тобто людей, які б могли надавати душпастирську та гуманітарну підтримку людям, очільник Одеського екзархату розповів, що вони мають семінаристів, які навчаються в Київській Трьохсвятительській духовній семінарії. «Я недавно висвятив на диякона нашого кандидата, і скоро він буде також висвячений на священика, – сказав він. – Вже й інші на підході. Тобто виховний процес і звичайний процес наповнення нашого екзархату новими кадрами триває». Ієрарх додав, що за час війни ніхто зі священиків з інших єпархій не зголошувався перейти до їхнього екзархату з причин безпеки. Ризиковано також засновувати нові чернечі спільноти. «Ті чернечі спільноти, які були до війни і залишилися в екзархаті, продовжують активну працю, – підкреслив він. – Вони замінюють сестер, отців, братів: одні виїжджають, щоб трошки психологічно відпочити від бомбардувань, інші приїжджають. Так що, можна сказати, життя продовжується, але щоб наповнилися всі кадрові потреби, потрібно, напевно, часу і молитви».
Нагальне питання вивозу зерна
Особливою характеристикою Одеського екзархату, як підкреслив його очільник, полягає в тому, що він розташований на території, яка виходить безпосередньо до моря. «І тепер дуже важливим є питання вивозу зерна, питання торгівлі, російський агресор все це блокує, – сказав він. – Тому я намагаюся доносити цю проблему до світової міжнародної спільноти. Я був в Америці, також мав інтерв'ю і говорив про ці речі. Дуже важливо, щоб міжнародна спільнота допомогла нашій державі розблокувати цю зернову угоду, тому що дуже багато країн потребує зерна, а воно тут, у нас просто на складах зберігається. Що більше, Росія обстрілює ці склади, і вже дуже велика частина цього зерна просто знищена російськими ракетами і дронами».
Про зустріч з Єпископом Риму
Відповідаючи на запитання про те, наскільки така ситуація впливає на моральний стан людей в регіоні, єпископ Бубній сказав: «Я вам скажу, що моральний стан людей досить високий, стійкий. Немає такого страху і паніки, яка була на початку війни. Тобто, ми настільки вже – не гарно казати “адаптувалися” – але, можна сказати, знайшли спосіб продовжувати життя і продовжувати нашу діяльність і служіння, що війна для нас, хоча і залишається великою проблемою, але й, одночасно, стає викликом, що спонукає нас більше зосереджувати увагу на солідарності, на допомозі, на служінні. Український народ гідний подиву в тому, наскільки який він стійкий в боротьбі з ворогом. Це унікальний феномен, який після війни ще будуть, напевно, довго вивчати: про нашу стійкість, про нашу відвагу в боротьбі з таким великим російським агресором».
У середу, 6 вересня 2023 р., Папа Франциск прийняв на аудієнції єпископів УГКЦ, які брали участь в Синоді в Римі. Серед них був також і владика Михайло, який поділився з нами своїми враженнями від цієї важливої зустрічі. «Мої особисті враження дуже позитивні, – зазначив він. – Особисто я йшов до Папи, щоб йому сказати про те, що болить, і про те, за що ми дякуємо. Коли я говорив до Папи, я, насамперед, подякував йому за стільки сприяння Україні щодо молитви: кожного разу, коли він виходить на аудієнції, він згадує Україну і закликає молитися за неї. Я йому пригадав і подякував за гуманітарну допомогу, за ту акцію, яку він зорганізував “Папа для України”, яка була на часі і яка була дуже потрібна власне в той час на теренах Півдня і Сходу. Я подякував йому також за всі інші акції, які він організовує, наприклад, через кардинала Краєвського. Він організував також багато благодійної допомоги, яка приїхала в тому числі і до мого екзархату на Херсонщину. Але я також висловив занепокоєння щодо його вислову, відносно того порівняння, яке він сказав про Петра І і Катерину ІІ. Я йому особисто сказав це занепокоєння, тому що в Україні, коли триває процес декомунізації, коли ми дуже довго боролися, щоби був демонтований пам'ятник Катерині ІІ в Одесі, і після того, як пройшло кілька місяців після демонтування цього пам'ятника, я сказав Святішому Отцеві, що це трошки болюче для України. І він прийняв дуже спокійно, він сказав, що він мав на увазі інше, що він не хотів звеличувати імперію, але навпаки, що він хотів більше торкнутися культури, спадщини, тої доброї спадщини, культурної, поетичної, мистецької і так далі, що він не мав на увазі власне імперію. Тому він чітко нам сказав, що він сам проти імперії, проти таких тоталітарних ідеологій, і він навіть вибачився за свої слова і за те, що він, можливо, недоречно висловився».
