Нунцій в Україні: для Бога кожна молитва є новою, й у цьому сила віруючих

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Може здаватися, що тут вже звикли до війни, ніби вона вже стала нормальністю. Але ця ситуація не є нормальною. Так архиєпископ Вісвалдас Кулбокас, Апостольський нунцій в Україні, описує в інтерв’ю для інформагентства SIR Італійської єпископської конференції, передріздвяну атмосферу в столиці України.

«Ми готуємося переживати Різдво саме так, у складному контексті, який, однак, ще більше розкриває його духовний зміст, підкреслюючи, ким є Ісус, князь справедливості та миру», – розповідає він, пояснюючи, що тут кожна ніч і кожен день переживається як окремі моменти, бо ситуація нестабільна: «Ніколи не знаєш, чи завтра ситуація буде такою ж, як напередодні. Це залежить від того, скільки ракет буде запущено, скільки безпілотників впаде на місто. Немає впевненості, що все вдасться зробити так, як заплановано. Існує це відчуття нестабільності, з яким ми всі маємо справу вже два роки».

Не маємо права опускати руки

Одним із напрямків, який згадується в зусиллях ватиканської дипломатії, є звільнення полонених. За словами Апостольського нунція, він щоранку, коли служить Святу Месу, підносить особисту молитву в цьому намірі. «Крім того, в полоні перебувають не лише військові, але й багато цивільних, що є великою проблемою. Серед них – двоє греко-католицьких священиків-редемптористів, захоплених у Бердянську, які перебувають у полоні вже більше року. Я контактую з об'єднаннями родин полонених і отримую від них свідчення про великі страждання», – ділиться ватиканський дипломат, зазначаючи, що саме питання звільнення полонених, повернення дітей і гуманітарної допомоги є «першочерговим завданням, на якому особисто наполягає Папа Франциск». «Результати, на жаль, поки що дуже незначні, – визнає він. – Але це не означає, що ми можемо припинити цю діяльність, тому що ми віруючі і тому що не маємо права опускати руки».

Як зауважив архиєпископ Кулбокас, деякі мінімальні результати досягнуто й у справі репатріації дітей. «Це дає нам зрозуміти, що завжди краще робити щось, ніж нічого. Крім того, у нас є інформація про деякі пропозиції щодо механізму, над яким потрібно попрацювати. Це хоч і невеликий, але, безумовно, певний крок, тому що в тій складній ситуації, в якій ми опинилися, ми нічого не можемо залишити не спробуваним», – підкреслює він.

Силою Церкви є віра та молитва

«Я б не дозволив собі коментувати чи робити припущення, не в останню чергу тому, що в умовах війни ми не маємо чітких орієнтирів, живемо день за днем, і тому важко робити узагальнені висновки», – говорить Апостольський нунцій, відповідаючи на запитання про те, чи він є оптимістом чи песимістом щодо можливості миру. Одне, за його словами, є певним: чим більше затягується війна, тим складнішою стає комунікація. «Моя особиста думка дедалі більше ґрунтується на тому, що говорили пророки у Старому Завіті, а саме, що ми не можемо довіряти людським силам, але Богові, Який звіщає справедливість, пошану і мир. Ось чому в цьому пошуку миру я особисто набагато більше довіряю спробам Церков і релігій», – ділиться представник Папи в Україні, а на запитання про те, що є сильною стороною Папи, відповідає: віра. «Віра означає, що навіть коли весь світ каже "ні", Папа чинить спроби і не припиняє їх, – пояснює він. – Але разом з вірою треба також мати добру дозу людського характеру. Молитва також повинна бути наполегливою, тому що для Бога всі наші молитви завжди нові, навіть якщо вони завжди однакові і промовляються щодня. Для Бога кожна молитва є новою. І в цьому сила Папи і Церкви».