Блаженні конголезькі мученики: вірні до кінця дорученій місії

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Сьогодні в Увірі, що в Демократичній Республіці Конго, були беатифіковані Луїджі Каррара, Джованні Дідоне та Вітторіо Фаччін, італійські ксаверійські місіонери, разом з Альбером Жубером, конголезьким священником, які були вбиті в цій країні 28 листопада 1964 року. Їхня мученицька смерть стала вінцем життя, відданого Господу і ближнім. Нехай же їхній приклад і заступництво сприяють примиренню та миру на благо конголезького народу», – сказав Папа Франциск після проказування молитви «Ангел Господній» у неділю, 18 серпня 2024 р., закликавши привітати нових блаженних оплесками. Кілька годин перед тим кардинал Фрідолін Амбонґо Бесунґа, Архиєпископ Кіншаси, діючи від його імені, проголосив мучеників блаженними Католицької Церкви.

Постаті нових блаженних

1. Луїджі Каррара. Народився в Корнале-ді-Прадалунґа (Берґамо, Італія) 3 березня 1933 року, вступив до Інституту ксаверійських місіонерів у 1947 році. Тимчасові обіти склав 12 вересня 1954 року, а вічні – 5 листопада 1959 року. Висвячений на священника 15 жовтня 1961 року, наступного року поїхав на місіонерське служіння до Бараки (Демократична Республіка Конго), де загинув.

2. Джованні Дідоне. Народився в Розі (Віченца, Італія) 18 березня 1930 року, вступив до Інституту ксаверійських місіонерів у 1950 році. Тимчасові обіти склав 12 жовтня 1951 року, а вічні – 5 листопада 1954 року. Висвячений на священника 9 листопада 1958 року, наступного року був відправлений до Фізі (Демократична Республіка Конго), де він загинув.

3. Вітторіо Фаччін. Народився у Віллаверла (Віченца, Італія) 4 січня 1934 року, вступив до Інституту ксаверійських місіонерів у 1950 році. Вічні обіти склав 8 грудня 1952 року. У 1959 році був відправлений на місію до Бараки (Демократична Республіка Конго), де загинув.

4. Альбер Жубер. Народився в Сен-Луї-де-Мрумбі-Моба (тоді Бельгійське Конго) 18 жовтня 1908 року. Його батьком був француз, а матірʼю – міцева жінка. Висвячений на священника 6 жовтня 1935 року, після апостольської діяльності в різних парафіях і дієцезіях, був убитий у Фізі (Демократична Республіка Конго).

Контекст мучеництва

Після того, як Конго у 1960 році здобуло незалежність, розпочався перехідний період від колоніалізму до нової соціально-політичної ситуації, що характеризувалася заворушеннями. Патріс Лумумба, демократично обраний і прорадянськи налаштований, був страчений у 1961 році полковником Мобуту. У 1963 році П'єр Мулеле, колишній міністр в уряді Лумумби, повернувся до Конго, що дало початок повстанському рухові проти урядових структур і проти будь-якої європейської присутності. Повстанці взяли собі ім'я Сімба (з мови суахілі – леви). Християнська релігія піддавалася жорстокій критиці, церкви розграбовувалися, вівтарі та святі образи осквернялися. Насильство сімба було спрямоване не лише проти білих богопосвячених осіб, але й проти чорношкірих, що підтверджує антирелігійну ненависть, якою вони керувалися. Християнству сімба протиставляли свою традиційну релігію племінних і анімістичних обрядів. У цій ситуації, коли європейці та більшість католицьких і протестантських місіонерів покинули Конго, ксаверіани вирішили залишитися.

День мучеництва

Новопроголошені блаженні мученики були вбиті 28 листопада 1964 року. Приблизно о 14:00 перед церквою в Бараці зупинився військовий джип, з якого вийшов Абеді Масанґа, лідер повстанців-мулелістів, які вже кілька місяців окупували цю місцевість. Він наказав брату Вітторіо Фаччіну сісти в джип, а коли той відмовився, вбив його вистріливши в груди. Почувши постріли, отець Луїджі Каррара, який сповідав, вийшов з церкви. Абеді наказав йому сісти в машину, але отець Каррара, побачивши свого мертвого співбрата, став на коліна перед його тілом і був застрелений у голову. Тіла обох священнослужителів були жорстоко розчленовані, а одну з рук брата Вітторіо став носити по селу Барака як трофей один молодий юнак, член повстанського загону, який згодом навернувся.

Після цього джип полковника Масанґи поїхав до Фізі, куди прибув надвечір. Тут він, всупереч волі лідерів повстанців-мулелістів, які контролювали місію і взяли під захист отців ксаверіан, поїхав до парафії і викликав настоятеля. Двері відчинив отець Джованні Дідоне разом з о. Альбером Жубером. Побачивши зброю, отець Дідоне встиг зробити хресне знамення, коли полковник Абеді Масанґа вистрілив, влучивши йому в лоб. Відразу після цього він також вистрілив в отця Жубера, влучивши йому в груди. Поранений священник спробував відійти, але був добитий пострілом у спину.

Свідоме рішення

Убиті знали, що повстанці взяли у полон деяких ксаверіян в Увірі, й вони перебували в серйозній небезпеці для життя. Зрештою, вони й самі були свідками багатьох злочинів та усвідомлювали ризики, тому їхнє рішення залишитися на своїх місцях, незважаючи ні на що, підтверджувало їхню готовність прийняти мученицьку смерть, щоб не залишити вірних і місію. Отець Жубер також виявив свою готовність до мучеництва, яке стало для всіх чотирьох вінцем життя, повністю присвяченого Господу і ближньому. Слава мучеництва зберігалася постійною з плином часу, особливо в ксаверійському середовищі та в італійських парафіях, звідки вони походили, й увінчалася прославою на вівтарях.