Отець Олександр Більський про служіння на півдні України в час війни

Світлана Духович – Ватикан

З отцем Олександром Більським, парохом греко-католицької громади в Бериславі, що на Херсонщині, ми познайомилися у перші місяці після повномасштабного російського вторгнення, коли ще містечко було в окупації. Тоді ми розповідали про благодійну кухню «П’ять хлібів і дві риби», яка діяла при їхній парафії завдяки зусиллям самих парафіян-волонтерів, які шукали продукти і готували гарячі обіди для потребуючих, та їхнього пароха, який на відстані керував проектом і дбав про те, щоб забезпечити кухню всім необхідним. Ми також розповідали про діяльність цієї парафії та їхньої благодійної кухні після звільнення Берислава, що відбулося в листопаді 2022 року. А потім ще кілька разів брали інтерв’ю в отця Олександра про поточну ситуацію на Бериславщині та про його служіння як директора місцевого осередку Карітасу і як голови Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Одеського екзархату УГКЦ. Нещодавно ми мали змогу вкотре поспілкуватися зі священиком під час його короткого візиту до Риму.

Зруйноване місто

Розповідаючи про безпекову ситуацію в Бериславі, отець Олександр зазначив, що порівнюючи з минулорічним літом, вона значно погіршилася: «Минулого року, коли я був тут, то я ще міг бути в Бериславі, міг бути в нашій церкві, – каже він із сумом. – Але за цей рік ситуація дуже змінилася, тому що з жовтня місяця нас почали масово обстрілювати керованими авіабомбами. Фактично, я не можу вже потрапити до Борислава, тому що це дуже небезпечно і в Бериславі, на жаль, 95 % міста повністю зруйновано». Священик додав, що в місті, де перед повномасштабним вторгненням мешкало приблизно дванадцять тисяч осіб, тепер залишилося приблизно тисяча. Але вони майже не виходять з домівок, сидять по підвалах, бо ризикують життям. За його словами, ситуація погіршилася не тільки в Бериславі, але й загалом вздовж Дніпра.

Гуманітарна ситуація

Відповідаючи на запитання про те, яким чином відбувається забезпечення цих людей найнеобхіднішими речами, греко-католицький священник зауважив, що місцева влада старається підтримувати їх через різні благодійні фонди. «І також ми допомагаємо: через старостів передаємо тим людям різну допомогу, яку маємо, – розповів він. – Наприклад, через “Карітас Коломия” нам вдалося отримати допомогу у вигляді корму для тварин, адже ми бачимо там надзвичайно велику проблему з цим. Багато людей, які виїжджали, рятуючи своє життя, були змушені залишати своїх домашніх улюбленців, і ці собаки та коти іноді просто гинуть. На жаль, були випадки, що вони і на людей кидаються, тому що вони голодні, не мають що їсти. Тому ми помаленьку завозимо цей корм для них».

Сум за парафією

Для кожного священика парафія стає справжньою родиною, тому для отця Олександра є дуже болючою втрата можливості відправляти богослужіння на своїй парафій Мучеників Макавейських чи просто бути поруч своїх парафіян. «На даний момент так виглядає, що я маю лише лист, що я парох, і все, – каже він із сумом, – бо наша церква, яку ми спільно будували протягом десяти років, тепер пустує. Дякувати Богові, що вона ще є. Адже, як я говорив, на 95% місто зруйноване. Але там стоїть наша церква. Звичайно, є пошкодження, багато осколків в даху, починає протікати, також вікна побиті, і все це несе за собою певні наслідки. Але вона є, хрест на куполі є, і люди мені казали, що коли вони мають хвильку часу вийти надвір і проходять попри церкву, то хрест на куполі для них є знаком того, що “ми ще стоїмо, і Господь з нами”. Але стосовно парафії своєї, то кажу, що в церкві не служу, ті парафіяни, які були до війни, роз'їхалися по різних куточках України і за кордоном. Наші парафіяни є і в Норвегії, і в Польщі... Але, по можливості, підтримую з ними зв'язок. Ми стараємося переписуватися при нагоді днів народження і великих святах. Я цікавлюся їхнім духовним життям, запитую, куди вони ходять до церкви, яку Євангелію слухали Тобто ми і надалі тримаємося всі разом. І я їм говорю завжди, що ми чекаємо того моменту, коли ми приїдемо до Борислава і далі будемо прославляти Бога в нашій церкві».

Діяльність Карітасу

Кожен виклик є спонукою для дії. Не маючи можливості бути поруч зі своїми вірними, душпастир з Берислава вирішив створити новий простір для служіння. «В мене появилося велике поле для того, щоби збирати інших, щоб інші мали можливість прийти до Бога і спастися, – ділиться він. – Це служіння тепер має більше соціальний характер: ми стараємося підтримати людей, щоб вони відчули присутність Церкви, щоб знали, що Церква їх не покинула і не забула про них».

Один із напрямків цієї діяльності отця Більського є «Карітас Берислав», який був заснований в минулому році і який надає різного роду допомогу мешканцям Бериславського району. Тепер вони мають два осідки: один в Новорайську, а інший у Великій Олександрівці. Окрім діяльності соціального гардеробу та роздачі продуктів харчування, дитячого харчування та засобів гігієни, «Карітас Берислав» бере участь в програмі «Emergency Appeal 2024», завдяки якій надає допомогу людям, насамперед, у вигляді питної води, яку привозять в населенні пункти. 

Нещодавно у Великій Олександрівці «Карітас Берислав», завдяки допомозі «Карітас Україна», відкрив дитячий простір, який назвали «Будиночок щастя», який, за словами отця Більського, має на меті «хоч трошки повернути дітям їхнє дитинство». У Великі Олександрівці діє також кризовий центр, де людям допомагають юристи, кейс-менеджери та психологи.

Раніше, ще на початку цього року, за ініціативою отця Олександра, у Кривому Розі був відкритий християнський навчально-виховний центр «Бериславський вулик УГКЦ» – дитячий простір для вимушено переміщених дітей з Бериславщини, які тимчасово проживають у Кривому Розі. Як зазначає душпастир, велику підтримку для цього простору вони отримують від Міжнародної католицької комісії з питань міграції. Зокрема, ця комісія надає допомогу волонтерам (педагогам, аніматорам тощо), які працюють з дітьми в цьому центрі, і повністю оплачують оренду приміщення та комунальні послуги.

Священик розповів про ще одну ініціативу, яку допомогла реалізувати греко-католицька парафія Святого Володимира з міста Ганновера (Німеччина): вони зібрали кошти і придбали автомобіль для перевезення людей з інвалідністю. Отець Олександр розповів, що на потребу такого автомобіля йому вказала одна із його парафіянок з Берислава, син якої має інвалідність і яка була змушена переїхати до села Архангельського. «Вона мені розповіла, що їй дуже важко, наприклад, добиратися із сином до Великої Олександрівки до лікарні, чи в інші заклади, щоб оформити документи, – каже священник, – і мене це спонукало подумати також і про тих дітей і дорослих, які є лежачі і які не мають за що і чим приїхати до лікарні». Отець Олександр додав, що самим перевезенням займаються Лицарі Колумба: «З власної ініціативи вони їздять, як водії, перевозять тих людей з тих чи інших сіл для того, щоб задовільнити навіть елементарні життєві потреби цих людей».

Вже в день публікації нашого матеріалу від отця Олександра Більського надійшла новина про те, що в ніч на 15 вересня 2024 р. російські війська обстріляли їхній осередок с. Новорайську. На своїй сторінці в соціальній мережі "Фейсбук" священик зазначив, що значних пошкоджень зазнало приміщення, де розташований хаб Паріфії Мучеників Макавейських м. Берислав і осередок «Карітас Берислав». «Окрім руйнувань будівлі, – читаємо у його дописі, – були пошкоджені також два автомобілі, які використовувалися для розвезення допомоги і перевезення людей з інвалідністю. Також значно постраждала гуманітарна допомога, яка на той час знаходилася в приміщенні. Слава Богу, що всі працівники та волонтери живі та перебувають у відносній безпеці. Дуже просимо про молитву за нас і нашу Бериславщину! P.S. Хто має можливість допомогти матеріально, будемо щиро вдячні».

Медичне капеланство

Ще одна сфера служіння, у яку активно залучений отець Більський, – це медичне капеланство. «Я був медичним капеланом до війни в лікарні міста Борислава, – розповідає він, – А минулого року владика Михайло (Бубній) призначив мене головою Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я Одеського екзархату УГКЦ. І ця структура почала гарно розвиватися, адже багато наших священиків вже раніше ходили до лікарні, відвідували хворих і допомагали, але вони не називалися медичними капеланами. А коли вже створилася структура і було опитування, хто відвідує лікарні і хто хотів би бути медичним капеланом в нашому екзархаті, то крім мене зголосилося ще дев'ять священиків. У нас є десять медичних капеланів, які дуже ревно служать при лікарнях, допомагаючи самій лікарні, підтримуючи медичний персонал і, звичайно, надаючи душпастирську опіку людям, які лікуються».

Священик розповів, що євхаристійні набори для медичних капеланів допомогли придбати Лицарі Колумба, а парафія при соборі Святої Софії в Римі, яку очолює отець Марко Семеген, допомогла придбати для них однакові фелони. Урочистою подією для комісії стало посвячення чотирьох каплиць при лікарнях.

Розповідаючи про різні ініціативи Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я, отець Олександр пригадав про акцію «Великодній сніданок для хворих», в рамках якої вони запропонували дві тисячі сніданків для тих людей, які на Паху залишилися в лікарнях. Тепер подібну акцію вони планують провести на свято св. Миколая. «У такий спосіб, – пояснює священик, – ми хочемо виявити близькість до них, показати їм, що про них не забули, і принести їм трохи радості у важкі моменти в їхньому житті».

Отець Олександр наголосив, що останніми місяцями їхній комісії вдалося надати багато допомоги різним лікарням, якими вони опікуються, але вони змогли це зробити завдяки підтримці Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я УГКЦ. Священик висловив особливу вдячність голові комісії сестрі Севастіані Карвацькій та її помічниці пані Мирославі Полець, яка також є директором благодійного фонду «Майстерня милосердя». «Вони роблять надзвичайно велику роботу, – підкреслив він. – Це люди з великої літери, які 24 на 7 живуть комісією, роблять все для того, щоби знайти і залучити ті чи інші фонди, спілкуються з різними організаціями, щоби через них надати допомогу нашим лікарням».  

Бажання бути корисним

Слухаючи розповідь отця Олександра, складається враження, що він народився в тих краях, де служить: наскільки тепло він говорить про місцевих людей, скільки турботи і про дітей, і про літніх людей, про хворих і навіть про домашніх тварин. Знаючи, що він народився і виріс в іншій частині України, запитуємо його, що його спонукає постійно приїжджати сюди, на південь країни, і допомагати цим людям. «Бажання послужити, бажання бути корисним, – відповідає він без жодного пафосу. – Місцеві люди дуже щирі, прості, відверті. І знаєте, це таке відчуття реалізації самого себе, коли ти ідеш до тих людей, а особливо, коли ти чуєш: “Отче, я хочу приступити до сповіді, але я не знаю, як це зробити, тому що я ніколи в житті не сповідалася”. І коли ти сповідаєш людей, які мають по 60-70 років, які ніколи в житті не сповідалися, це викликає в мене ще більше бажання бути там, бо саме тоді я розумію, чому Господь мене поставив туди: не на західну частину України чи десь інде, але дав мені поклик бути там, на півдні. Тому я завжди собі говорив, що я маю бути тут і я маю, по можливості, якомога більше привести людей до нашого Небесного Батька».

(Доповнено 17 вересня 2024 о 16:30)