Єпископ Кшиштоф Никєль Єпископ Кшиштоф Никєль  ( don Marek Weresa)

Сповідь: святе таїнство, яке повертає радість

Апостольська пенітенціарія провела семінар на тему сповіді, присвячений головним чином для мирян, щоб допомогти відкривати красу примирення, а також зрозуміти та долати труднощі, які стають на заваді тому, щоб приступати до таїнства.

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Таїнства охоплюють усе наше життя: нашу буденність, наше життя і смерть, їжу, пиття, працю, але також і наші гріхи, немочі та хвороби. Все зводиться до єдності в становищі нової людини у Христі», – зазначив Верховний Пенітенціарій кардинал Анджело Де Донатіс, звертаючись до учасників – переважно мирян – третього Семінару про Сповідь на тему «Святкуймо... Він був мертвий і воскрес (Лк 15,32)», який 24 і 25 жовтня 2024 року організувала Апостольська пенітенціарія. У своєму вітальному слові кардинал зазначив, що «людина, з одного боку, досягла чудових успіхів, а з іншого – загублена, потребує заново відкрити власну ідентичність: вона старається звільнитися від замкненості, від залежностей, але рано чи пізно їй доведеться відкрити, що вона не може цього зробити». До тих пір, поки замість довіряти тільки собі, вона не стане довіряти Богові та іншим. У цьому, підсумував він, полягає важливість «наново відкрити таємниці великих сакраментальних дарів, які нам подає Церква».

Як (не) сповідатися

«Бути апостолами Сповіді, не боячись цього таїнства» заохотив єпископ Кшиштоф Юзеф Никєль, регент Апостольської пенітенціарії, у своєму виступі на тему «Як (не) сповідатися. Підказки та поради для доброї сповіді. Він у популярній формі запропонував практичні вказівки щодо таїнства, яке Папа Франциск називає «“таїнством зцілення і радості». Для доброї сповіді, за словами ієрарха, «потрібна насамперед довіра до милосердної Божої любові та щирість серця, уникаючи будь-якої дипломатії та хитрощів, бо не вони відкривають на благодать, а справжнє contritio cordis». Коли вимовляють слово «сповідь», зауважив єпископ Никєль, «для декого воно звучить як щось неприємне, чого краще уникати». «Це правда, що визнавати свої гріхи – не найприємніша річ, яку можна собі уявити», – визнав він, але «в житті є багато обов'язків, які не є приємними, але їх треба виконувати». І серед багатьох аргументів, які можна навести, щоб не ходити до сповіді, підкреслив регент, «об'єктивно жоден з них не виправдовує позбавлення себе цього великого таїнства».

Пʼять кроків доброї сповіді

Далі єпископ Никєль представив пʼять кроків доброї сповіді, які подає катехизм, якими є іспит сумління, жаль за гріхи, постанова виправлення і надолуження, визнання гріхів на сповіді та виконання покути. Серед різних методів іспиту сумління він назвав зіставлення з десятьма заповідями, зіставлення з християнськими і людськими чеснотами, перевірку того, як людина виконує свої обов'язки щодо Бога та інших людей. Після того, як гріхи були «ідентифіковані», каяник повинен розкаятися в них, тобто «жаліти за скоєні гріхи», а для цього рекомендується «задуматися про безмежну Божу любов до нас і про те, наскільки ми невдячні».

З актом жалю чи покаяння тісно пов'язаний намір відшкодування, ще й тому, що «якщо немає бажання відшкодувати, тобто виправитися, то не може бути справжнього покаяння». Під час Сповіді обов'язково потрібно згадати всі тяжкі несповідані гріхи, скоєні з часу останньої Сповіді, але «також корисно», як вказує регент Апостольської пенітенціарії, сповідатися і з легких гріхів, щоб «отримати від Бога більше благодатей». При сповіді тяжких гріхів, уточнив він, «необхідно вказати приблизно, скільки разів ми їх вчинили і обставини, які обтяжують або змінюють характер гріха».

У будь-якому випадку не треба «боятися визнавати свої гріхи, якими б великими вони не були, бо сповідник не злякається: практично неможливо назвати гріх, про який сповідник ніколи не чув у своєму житті». Однак добровільне замовчування гріха, застеріг єпископ Никєль, «є святотатством, і сповідь буде недійсною», тому, якщо ми не готові сповідатися у всіх своїх тяжких гріхах, «краще не сповідатися». Інша справа, якщо хтось забув про тяжкий гріх: у цьому випадку Сповідь є дійсною, але той, хто кається, зобов'язаний визнати забутий гріх на наступній Сповіді, а між двома сповідями він може причащатися. Що стосується покути, то регент пояснив, що «вона не для того, щоб нас покарати, а щоб допомогти нам надолужити за наші гріхи».

«Друзі» сповіді

Єпископ Никєль заохотив «бути друзями» таїнства, в якому ми нічого не втрачаємо, але можемо багато чого здобути. І на завершення сказав, яким вражаючим є те, що на покаянній літургії, яку Папа Франциск від початку свого понтифікату проводить під час Великого Посту в базиліці Святого Петра: «Святіший Отець йде до сповіді і стає на коліна, щоб висповідати свої гріхи. Цей жест став великим прикладом для всіх католиків. Папа, кардинали, єпископи, священики – всі ходять до сповіді, як і миряни».

26 жовтня 2024, 13:01