Отець Лешек Крижа про тисячу днів солідарності Церкви Польщі з українцями

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Dorota Abdelmoula-Viet – Ватикан

«Ці тисяча днів війни – це тисяча днів трагедії для конкретної людини. До цієї війни не можна звикнути. Вона повинна нас бентежити, вона повинна нас турбувати, вона повинна нас мобілізувати», – сказав в інтерв'ю ватиканським медіа о. Лєшек Крижа, TChr, директор Групи допомоги Церкві на Сході при Конференції Єпископату Польщі. Від початку повномасштабної війни о. Крижа відвідав Україну майже 30 разів. Кожну з цих поїздок він називає «великим уроком», який не замінять ні звіти, ні фотографії, ні зустрічі з тими, хто втікаючи від трагедії війни, знайшов притулок у Польщі. А таких, згідно з даними за травень цього року, понад 950 тисяч, не рахуючи приблизно півтора мільйона осіб, які прибули до Польщі до 2022 року. Багато і водночас небагато, якщо врахувати, що лише у 2023 році польсько-український кордон в обох напрямках перетнули 15,9 мільйона осіб, 94 відсотки з яких були українцями.

Від «пориву серця» до організованої підтримки

«Ми є сусідами, ми поділяємо спільні етапи історії. Це будує своєрідні взаємини, завдяки яким ми, безумовно, розуміємо цю війну краще, ніж інші», – каже о. Криза, не хвалячись, а виявляючи стурбованість про те, як і надалі трансформувати цю емпатію в реальну підтримку жертв війни. Велика частина допомоги з Польщі приходить через церковні канали. За перші два роки війни Карітас Польщі пожертвував майже 600 мільйонів злотих на допомогу Україні. Лише за перші кілька місяців війни Мальтійський орден у Польщі відправив до українських населених пунктів 210 вантажівок з допомогою, а Лицарі Колумба в Польщі за кілька тижнів зібрали понад 60 тисяч доларів США. Приблизно тисяча спільнот черниць у Польщі прийняли українських біженців – переважно жінок і дітей у своїх домах. Вони також допомагали постраждалим від війни, зокрема, надаючи ліки, їжу, одяг та шкільне приладдя для школярів.

Молитовні, освітні та благодійні ініціативи важко навіть порахувати. І хоча масштаби допомоги з часом зменшилися, зросла її цілеспрямованість. Допомога з Польщі спрямовується саме на найрізноманітніші та найконкретніші потреби. Прикладом цього є деякі ініціативи Карітасу: 18 «Пунктів тепла і надії», що надають притулок під час повітряних ударів і відключень електроенергії, психологічна допомога для 70 тисяч людей, які борються з травмою війни, а також 30 тисяч дітей, які отримують освітню підтримку.

Допомагають навіть наймолодші

Як підкреслює о. Лєшек Крижа, за всіма цифрами завжди стоїть конкретна людина – як жертводавець, так і той, до кого потрапляє допомога. Він зі зворушенням згадує, наприклад, щедрість першопричасників у Польщі, які у відповідь на заклик пожертвувати святкове вбрання для українських парафій за кілька тижнів заповнили його офіс сотнями пакунків, що містили не лише їхнє вбрання до Першого Причастя, але й подарунки для їхніх однолітків на Сході та листи. «Ми мусили повідомити, що вже не маємо де їх складати, а сукні все одно надсилали, щонайменше рік», – розповів священник.

«На війні нема невіруючих»

Згадуючи свої поїздки в Україну, директор Групи допомоги Церкві на Сході наводить надзвичайні історії людей, які, незважаючи на вкрай важкі випробування, стараються не втрачати віру. Таких, як ті, з якими він зустрівся на Святвечір, проведений у підвалі розбомбленої харківської багатоповерхівки, де жили разом мешканці багатьох зруйнованих поверхів. «Там була молитва, там співали колядки. Там перебували люди з польським корінням, українці, вірмени і, напевно, представники інших різних національностей. Там панувала незвичайна атмосфера, тим більше, що коли ми молилися в тому підвалі, час від часу лунав черговий сигнал тривоги, який попереджав, що скоро, напевно, буде черговий повітряний наліт, що якась ракета знову летить в тому напрямку», – згадує він, додаючи: «Іншого разу ми мали зустріч зі солдатами, які повернулися з передової. Ми мали зі собою вервиці. Один з воїнів попросив, щоб дати йому вервицю, а другий сказав: “Так ти ж – невіруючий, навіщо тобі це?”. А він відповів: “На війні нема невіруючих. Але ти тепер навчи мене, що я маю з цим робити…”».