Центр гідності дитини УКУ: під час війни потрібно більше дбати про безпеку дітей
Світлана Духович – Ватикан
Дбання про безпеку і добробут дітей повинно бути одним із пріоритетів не лише їхніх батьків, але і всього суспільства. Це завдання стає ще нагальнішим в умовах війни, коли з одного боку, діти, як і дорослі, можуть стати жертвами ворожих обстрілів, а з іншого, можуть зазнавати різного роду насилля з боку дорослих внаслідок того, що війна спричиняє різні негативні тенденції в самому суспільстві. Про ці та інші теми ми спілкувалися з керівницею Центру гідності дитини УКУ Христиною Шабат та координаторкою проектів цього центру Іванкою Рудакевич, які брали участь у Конференції з питань захисту неповнолітніх в Церкві Європи, що проходила в Римі в середині листопада цього року.
Спільний і відмінний досвід країн Східної Європи
Розповідаючи про конференцію, Христина Шабат зазначила, що її учасники з різних країн мали нагоду обмінятися досвідом діяльності у сфері захисту неповнолітніх у Церкві та представити свої проекти. Важливим моментом, за словами пані Христини, було те, що представники зі Східної Європи могли побачити певні спільні тенденції у викликах, з якими зустрічаються у своїй праці. «Представникам з інших країн ми постійно нагадуємо про те, що ми не можемо мислити однаковими категоріями для всіх, тому що контекст має важливе значення, історія має значення, має вплив на теперішнє», – підкреслила вона.
Одним і прикладів особливостей, які є спільними для східноєвропейських країн, є те, що протягом довгого періоду часу Церква там була заборонена і переслідувана. Це спричинило ряд наслідків, серед яких – поширення наративу про те, що пошана до представників духовенства чи старших людей повинна виключати критичне ставлення. «І відповідно, якщо стаються якісь випадки, пов'язані з насильством над дітьми, то люди про це не говорять, тому що “ми не можемо говорити погано про певні авторитети, наприклад, авторитет священика”».
Іванка Рудакевич додала, що під час конференції один священник з Чехії розповідав про те, що комуністичне минуле в їхній країні спричинився до того, що рівень довіри до Церкви дуже знизився і багато людей залишило Церкву. «Отож, з одного боку, – зауважила вона, – ми маємо цей спільний посткомуністичний досвід, але водночас, він дуже різний, і дуже важливо продовжувати про це говорити і осмислювати те, як воно це впливає на теперішнє».
Напрямки діяльності
Центр гідності дитини УКУ, за словами його керівниці, був одним із перших в Україні, хто почав говорити про превенцію насильства над дітьми. Тепер вони працюють не тільки в церковній сфері. «Ми поділили свою роботу на три напрямки, які пов'язані з шляхом дитини через інституції, – пояснила вона. – Коли дитина народжується, то вона народжується в лікарні, далі вона йде в школу, і оскільки ми працюємо з Церквою, то нас цікавить також Церква. І відповідно ми працюємо в трьох напрямках: медицина, освіта та Церква. І також допомагаємо різним громадським організаціям розробляти соціальні стратегії стосовно захисту дітей, викладаємо навчальні курси в університеті. Тобто ідея полягає в тому, щоби допомогти інституціям сформувати безпечне середовище за допомогою політик, кодексів поведінки, розуміння прав дітей і добрих практик реагування. В кожному напрямку в нас є дуже різні проекти. Пріоритетом для нас є робота з Церквою, а також з освітою. І те, що ми напрацювали в Церкві, зараз намагаємось перенести на освіту. Наприклад, зараз ми робимо великий проект з безпеки для дітей в школах. Це буде можливість для дітей через електронний щоденник повідомити про випадок насилля над ними в школі через кнопку безпеки. І ми будемо відслідковувати реагування установ освіти і органів місцевого самоврядування. Також ми маємо певні консультаційні проекти навіть для національних органів влади стосовно безпеки дітей».
Христина Шабат зауважила, що тепер, в період повномасштабної війни, люди стали чутливішими до теми насильства, і «більше вірять в те, що це справді можливо». І попри культурну особливість українців, які зазвичай не втручаються в стосунки інших, «в обставинах, де навколо дуже багато насильства, люди розуміють, що воно справді є, що це не хтось собі придумав, чи комусь здалося, а що це справді існує». «І як би це парадоксально не звучало, – наголосила вона, – мені здається, що нам стало набагато легше достукатися до людей з темами, про які ми говоримо. Нам вже не треба їх переконувати, бо вони розуміють, що проблема є, і з цим треба щось робити».
Запобігання насильству над дітьми та відмінність контексту в регіонах
Повномасштабна війна поставила нові виклики перед співробітниками Центру гідності дитини. Здійснюючи певні дослідження і впроваджуючи інструктажі з безпеки для дітей в сфері освіти в різних регіонах України, вони помітили, наскільки відрізняється контекст в різних областях. Наприклад, як зауважує пані Христина, у прифронтових регіонах діти вже чотири роки не ходять до школи і навчанні відбувається онлайн. «Отже, авторитети, до яких діти можуть звернутися, якщо вони є в небезпеці, змінилися, – пояснює вона. – Якщо в нас [ред. в західній Україні] це, наприклад, може бути вчитель, класний керівник, друзі в школі тощо. А в них цих постатей просто немає, тому що вони навчаються онлайн. Відповідно, якщо ти не маєш контакту, ти не можеш цій людині довіряти і звернутися до неї в потребі. Єдині дорослі, які їх оточують, це їхні батьки, родичі, сусіди. Це проблема і ми не маємо ніяких рецептів її вирішення. І тому, виклик зараз в Україні полягає в тому, що ми не можемо мати одну стратегію щодо захисту дітей для всієї країни, і ми мусимо мислити, наприклад, категоріями громад, або регіонів».
Недосліджена тема
Координаторка проектів Центру гідності дитини Іванка Рудакевич зауважила, що згідно з результатами досліджень, які вони проводили до повномасштабної війни, в Україні двадцять три відсотки людей постраждали від сексуального насилля. «Але ми розуміємо, – додала вона, – що контекст війни спричиняє зростання рівня насилля. Але превенція тільки зараз починає розвиватися. І я думаю, що ця потреба стає ще гострішою, ще актуальнішою. Якщо ми говоримо про наше майбутнє, то важливо, щоб та нація, і ті діти, які народжуються, щоб вони були і почувалися в безпеці. Я навела результати дослідження стосовно сексуального насилля, а є і насилля фізичне, і це ще одна тема, яка не є дослідженою. Ми просто навіть не знаємо реальності, але ми мусимо працювати заздалегідь. Власне, в нашому центрі ми намагаємося доносити представникам різних інституцій, що вони можуть впливати на те, щоб захистити дитину, щоби розпізнати, коли вона зазнає насилля і як можна з нею працювати».
Зміна ставлення інституцій до теми захисту неповнолітніх
Стосовно співпраці з різними інституціями та їхнього ставлення до теми захисту неповнолітніх, Христина Шабат зауважила, що на початку діяльності їхнього центру вони самі «ходили, стукали і пояснювали», чим займаються, а тепер інституції до них самі звертаються. Керівниця вказала на плідну співпрацю з міською радою Львова, що включає розробку стратегії безпечного дитинства для міста Львова і окремо для сфери освіти. В планах Центру гідності дитини – розробка проекту для Міністерства соціальної політики.
Пані Христина пригадала також про спільний міжнародний проект для духовенства шести країн Східної Європи: Польщі, Угорщині, України, Словаччини, Чехії і Хорватії. Йдеться про онлайн курс на семи мовах (шість мов учасників і англійська), що супроводжується зображеннями, виконаними іконописцем.
Діяльність, яка має сенс
Війна впливає на всі сфери життя українців, на здатність працювати, зосереджуватися, думати позитивно, і хоча Центр гідності дитини діє у Львові, там також не завжди спокійно. «Кожного дня є по-різному, – зазначає пані Іванка. – Для мене особисто дуже важливо, що ми працюємо із запобіганням, з попередженням насилля. Це мене надихає, бо я розумію сенс цієї роботи. Звичайно, що є дні, коли є обстріли. Тому є дні, коли ресурсу на працю зовсім немає, бо день починається так, що вже немов би немає сил до нічого іншого. Але ми працюємо далі, бо розуміємо важливість цього».
Іванка розповіла, що під час їхньої праці в єпархіях, де вони проводили лекції для духовенства, на початку їхні слухачі часто реагували словами: “Ой, і так все важко. А ви тут ще нам про це говорите!” «І це по-людськи дуже зрозуміло, – каже вона, – бо ми насправді в складній ситуації, в контексті війни, і тут ми ще детальніше говоримо про насилля, яке є в нашій реальності. Але після лекцій вони усвідомлювали, що тепер знають більше. На початках з тим не просто. Але коли ми знаємо, що відбувається і як це називається і що ми можемо зробити, щоб відреагувати на це, то ми вже маємо якісь інструменти. І це про нашу психологічну спроможність теж давати раду».
