Папа: Християнство – не елітарність, а приналежність до Божого народу

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

“Вчора я отримав лист від групи митців: вони дякують за молитву, яку ми підносимо за них. Хочу просити у Господа, щоб їх благословив, адже вони допомагають нам усвідомити, що таке краса, а без краси неможливо зрозуміти Євангеліє”, – цими словами Єпископ Риму впровадив учасників Євхаристійного богослужіння у молитву, яку він очолив у четвер, 7 травня 2020 р., в каплиці ватиканської резиденції “Дім святої Марти”, з якої під час карантинних заходів, спричинених поширенням у світі пандемії коронавірусу, транслюються Служби Божі під проводом Папи.

Звіщення Павла про Спасителя

Свою сьогоднішню проповідь Глава Католицької Церкви побудував довкола біблійного уривку з книги Діянь Апостолів (пор. Діянь Ап., 13, 13-25), де розповідається про те, як апостол Павло, прибувши в Антіохію, ввійшов суботнього дня у синагогу і, користаючись нагодою, промовив до присутніх, пояснюючи їм історію спасіння ізраїльського народу та звіщаючи про те, що Ісус Христос є, власне, тим Спасителям, на якого так довго чекав Божий люд. Апостол, перш ніж вказати на Ісуса як Спасителя, пригадує слухачам історію, впродовж якої Господь вів Свій народ, був із ним та благословляв його. Цю історію ізраїльського народу можна назвати історією благодаті, обрання та обітниці.

Історія, що веде доктрини

Папа коротко підсумував проповідь Апостола Народів перед громадою слухачів в антіохійській синагозі. Проповідник підкреслив, що спершу святий Павло пригадав про обрання Авраама і про те, як Господь прямував із Своїм народом. Він не говорить відразу про Ісуса Христа, але розпочинає від історії, яка є історією обрання.

За словами Вселенського Архієрея, християнство є доктриною, але не лише нею; воно є історією, яка провадить цю доктрину, воно є позначене обітницею Бога, Союзом із Ним, та обранням. Тому, християнство – це не лише етика; так, воно характеризується моральними принципами, однак, однієї моралі замало, аби бути християнином. Християнство це приналежність до Божого народу і тут мова не йде про приналежність до якоїсь касти чи еліти. Господь обирає Собі народ без його на те заслуги. Без усвідомлення своєї приналежності до того Божого народу християни можуть перетворитись в християн-ідеологів з невеликою доктриною правд, етикою, мораллю або вважати себе елітною групкою осіб, які єдині заслуговують на спасіння. “Якщо ми не маємо усвідомлення нашої приналежності до того народу, то ми не є справжніми християнами”, – підсумував Папа.

Від Авраама до Ісуса

На переконання Єпископа Риму, апостол Павло, розуміючи необхідність такого відчуття приналежності, пояснюючи про Ісуса Христа, не розпочинає безпосередньо від життя Спасителя, але з глибокої історії, від обітниці, яку Господь дав ще Авраамові, обираючи Собі ізраїльський народ, згадуючи про виведення того вибраного люду з єгипетської неволі, укладення із ним Союзу та переведення його через пустелю до обіцяної землі, а також про інші важливі події з історії аж до часів Ісуса.

Часто і ми потрапляємо у цю пастку частковості, зосереджуючи свою увагу лише на догмах, моралі чи аспекті елітарності. Однак, слід пам’ятати про нашу приналежність до Божого народу, про те, що Господь нас вибирає задарма, без наших на це заслуг. Дуже небезпечно для християн є втратити пам’ять про цю приналежність, приналежність до народу, в якому булі святі та грішні, добрі та погані, але який обрав сам Господь, до народу Божого, історія якого розпочинається ще від Авраама. Адже, коли бракує цього моменту відчуття приналежності, то починаються різні викривлення: догматизми, моралізми, творення елітарних груп, тощо...

На закінчення проповіді Глава Католицької Церкви закликав просити в молитві у Господа того усвідомлення народу, усвідомлення приналежності до Божого люду, як це Пресвята Діва Марія оспівує у Своїй молитві “Magnificat”.