Папа: Справжня любов – це справжня свобода
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
Справжнім невільником, людиною, яка не знає відпочинку, є той, хто неспроможний любити. На цьому наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 12 вересня 2018 року. Під час 8-мої катехизи на тему Божих заповідей, він повернувся до третьої з них, присвяченої дневі відпочинку.
Відпочинок – визволення з неволі
Глава Католицької Церкви звернув увагу на те, що Декалог, проголошений в Книзі Виходу, майже ідентично повторюється в Книзі Второзаконня, за винятком третьої заповіді: якщо під час виходу з неволі причиною відпочинку названо «благословення створення», то у Второзаконні він є спомином «завершення рабства». Закон зобов’язував, аби того дня невільник відпочивав як і пан, на спомин визволення з Єгипетської неволі.
Чи невільник може відпочивати?
«Раби, у дійсності, з визначення не можуть відпочивати. Однак, існують різни форми рабства, як зовнішнього, так і внутрішнього. Існують зовнішні примуси, такі як гніт або життя, полонені насильством та іншими формами несправедливості. Крім того, існують внутрішні в’язниці, якими є, наприклад, психологічні блокади, комплекси, обмеження характеру, тощо. Чи можливий відпочинок в таких умовах? Чи ув’язнена чи гноблена людина може залишитися вільною? Чи людина, яку турбують внутрішні труднощі, може бути вільною?», – запитав Папа, відповідаючи:
«В дійсності, існують люди, які навіть у в’язниці переживають велику свободу душі. Згадаймо, наприклад, святого Максиміліана Кольбе чи кардинала Ван-Туана, які перетворили похмурі утиски в простір світла. Існують також люди, позначені великими внутрішніми слабостями, яким, однак, відомий відпочинок милосердя і вони вміють передавати його іншим. Боже милосердя визволяє нас. І коли зустрічаємося з Божим милосердям, маємо велику внутрішню свободу».
Свобода і найбільша неволя
Отож, виникає запитання про те, чим є справжня свобода? Чи є нею можливість вільного вибору? За словами Святішого Отця, так, це є частиною свободи, «й ми трудимося над тим, щоб це було забезпеченим для кожної людини». Але знаємо також, що «могти чинити все, чого прагнемо» не вистачає для того, щоб бути «по-справжньому вільними та щасливими».
«У дійсності, – сказав він, – існує неволя, яка заковує в кайдани більше, ніж в’язниця, більше, ніж приступ паніки, більше, ніж примус будь-якого характеру: нею є рабство власного еґо. Мова йде про людей, що цілий день вдивляються в дзеркало, аби побачити еґо. Й власне еґо є вищим від власного тіла. Вони є рабами еґо».
Рабство еґо та поневолення гріхом
Як зауважив Папа, еґо може стати «наглядачем», який катує людину повсюди та викликає «найглибший гніт», який називається «гріхом», що не є «банальним порушенням кодексу, але крахом життя та становищем рабства». Таким чином, ненажера, розпусник, скупар, гнівливий, заздрісник, лінюх чи гордій є «рабами своїх вад», що їх «тиранізують та терзають».
Для опанованих вадами, пояснив він, «не існує перемир’я», адже «ненажера та розпусник мусять отримувати приємність», а «тяга володіти нищить скупаря», «полум’я гніву та хробак заздрості» нищать стосунки, лінивство, що уникає труднощів, «робить неспроможними жити», а егоцентризм «викопує глибоку яму між собою та іншими».
Справжня свобода – любов
«Дорогі брати й сестри, хто є дійсно рабом? Хто є тим, кому невідомий відпочинок? Справжнім невільником, тим, хто не знає відпочинку, є той, хто неспроможний любити! А всі ці вади, ці гріхи, цей егоїзм віддалюють нас від любові та вчиняють неспроможними любити. Тоді стаємо невільниками самих себе та не можемо любити, бо любов завжди звернена до інших», – підсумував Папа, зазначивши:
«Третя заповідь, яка заохочує нас святкувати у відпочинкові визволення, є для нас, християн, пророцтвом Ісуса Христа, Який розбиває внутрішні кайдани гріха, щоб зробити людину спроможною любити. Справжня любов – це справжня свобода: вона віддаляє від володіння, відбудовує стосунки, вміє приймати та цінувати ближнього, перетворює в радісний дар кожну трудність і робить здатними до спільності. Любов дає свободу також і у в’язниці, також і тоді, коли ми є слабкими й обмеженими».
