Папа: християнське життя позначене хрестами, а не шуканням привілеїв
о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ - Ватикан
«Християнське життя завжди проходить через хвилини хрестів, які іноді видаються вічними», – мовив Святіший Отець Франциск на початку своєї проповіді під час Святої Меси в неділю, 23 вересня 2018 р., яку він очолив в міському парку Сантакос литовського міста Каунас і якою розпочався другий день його ХХV Апостольської подорожі. Серед ієрархів, що співслужать з Папою, є також Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ. Спільна Євхаристійна молитва згуртувала 100 тисяч вірних. Варто згадати, що на тому ж місці 25 років тому служив святий Папа Іван Павло ІІ.
Випробування учнів
Святий апостол і євангелист Марко присвячує одну частину свого Євангелія навчанню, скерованому до учнів. Немовби на половині пройденого до Єрусалиму шляху Ісус хотів, щоб Його учні відновили свій вибір, знаючи про те, що він несе за собою хвилини випробувань та болю. Святий євангелист розповідає про цей період життя Ісуса, пригадуючи про те, як Він тричі звіщав про Свої страсті. І тричі учні виявляли своє розчарування від почутого та свій опір тим словам. Під час тих трьох моментів звіщення Господь Ісус бажав дати Своїм апостолам цінне повчання (пор. Мр. 9, 30-37).
Християнське життя переповнене хрестами
Християнське життя завжди проходить через хвилини хрестів, які часто здаються нам вічними. Попередні покоління зазнали важких переслідувань, розчарувань з причини депортацій, невпевненості за тих, які не повертались, сорому доносу та зради. Старозавітна книга Мудрості розповідає нам про переслідуваного праведника, який зазнає зневаги та мук лише через те, що є добрим (див. Муд. 2, 10-20).
Скільки людей також і сьогодні могли б розповісти подібну історію із свого особистого життя чи життя когось близького або родича. Скільки разів нам доводилось бачити, як віра людей починає хитатись у таких важких життєвих ситуаціях, бо Бог не з’явився, щоб їх захистити; що самого факту вірності не вистачило для того, аби Бог втрутився в нашу історію. Місто Каунас пережило подібну реальність, що може засвідчити вся Литва, з жахом пригадуючи хоча б Сибір чи ґетто Вільнюса й Каунаса. Можна в унісон з апостолом Яковом сказати: пожадають, убивають, заздрять, ворогують і воюють (Як. 4, 2).
Небажання чути про терпіння
Однак, за словами Глави Католицької Церкви, учні не хотіли чути про терпіння та хрест, про випробування й розчарування. Святий Марко розповідає, що їхні інтереси були іншими; повернувшись додому, вони дискутували про те, хто серед них є більшим. «Брати та сестри, – мовив далі Святіший Отець, – бажання влади та слави є найпоширенішим способом поведінки тих, які не можуть оздоровити пам’ять про свою історію і, можливо, власне через це, вони не бажають навіть докласти зусиль у теперішній праці».
Тому й такими частими є дискусії про те, хто «більше сяє», хто був непорочнішим у минулому, хто має більші права та привілеї. В такий спосіб ми заперечуємо свою історію, яка була славною задля жертв, надій, щоденної боротьби, життя, посвяченого служінню, витривалості у важких трудах… Таке наставлення є марним та безплідним, відмовляючись від того, щоб заангажуватись у будування теперішнього, втрачаючи контакт з вистражданою реальністю нашого вірного народу. Ми не можемо бути подібними на тих духовних «експертів», які осуджують лише за зовнішністю та витрачають час на балачки про «те, що потрібно було би зробити».
Ісус пропонує учням протиотруту
Ісус Христос, знаючи про те, що мали на гадці Його учні, пропонує їм протиотруту на цю боротьбу за владу та опір перед жертвою. Він ставить у центрі дитину і заохочує бути подібними до дітей. «Кого Він ставить сьогодні, цього недільного ранку в центрі? Ким будуть ті найменші, найбідніші між нами, яких ми повинні прийняти у столітню річницю нашої незалежності? Хто є тим, що не має нам чим відплатити?» – запитує Папа, вказуючи на етнічні меншини в місті, на безробітних, похилих віком осіб, дезорієнтовану молодь. Господь ставить їх у центрі для того, щоб ніхто не міг сказати, що їх не бачить, тобто, втекти від відповідальності за тих людей.
Церква, яка виходить назовні
Серед іншого, Вселенський Архиєрей вказав на потребу бути сьогодні Церквою, яка виходить назовні, спільнотою вірних, які не бояться виходити та трудитись, навіть тоді, коли здається, що ми розчинимось, які не бояться загубитись за тими найменшими, забутими, відкинутими на екзистенційну периферію. При цьому слід пам’ятати, що «виходити назовні», в деяких випадках, також вимагає призупинити наші кроки, відкласти наші розчарування та нагальні справи і вміти подивитись у вічі, вислухати та супроводити тих, які залишились на узбіччі.
Іноді, як підкреслив Папа, необхідно буде поводитись як Милосердний Отець із притчі про Блудного Сина, який залишився при дверях, очікуючи на повернення своєї дитини, щоб відчинити їй, як лишень повернеться; або як учні, які мусять навчитись, що прийняти малу дитину, це те ж саме, що прийняти самого Ісуса.
Ісус примирює нашу пам’ять
Саме для того, як сказав на закінчення Глава Католицької Церкви, ми з нетерпінням приймаємо Ісуса Христа в Божому Слові, в Пресвятій Євхаристії, в тих найменших наших братах та сестрах. А Він допоможе нам примирити нашу пам’ять та буде супроводжувати нас у теперішньому житті, щоб ми могли бути Його учнями.
