Папа: Християни не можуть бути байдужими до старих і нових форм бідності

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Християни не можуть залишатися байдужими до старих і нових форм бідності та до дискримінації. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у неділю, 29 вересня 2019 року, відслужив на площі Святого Петра у Ватикані з нагоди 105-го Всесвітнього дня мігранта і біженця. На Євхаристійну молитву з Єпископом Риму зібралися мігрантські спільноти разом зі своїми душпастирями, між якими – представники української громади. Літургія супроводжувалася співом різних традицій.

Всесвітній День мігрантів та біженців був встановлений Папою Венедиктом ХV 1914 року. Досі він відзначався в другу неділю після Богоявлення, але відповідаючи на прохання численних Єпископських Конференцій, Папа Франциск змінив дату його відзначення, обравши останню неділю вересня. Тема цьогорічного відзначення: «Не йдеться лише про мігрантів».

Господь захищає безпорадних

«Господь захожих захищає. Підтримує сироту й удову». Ці слова респонсорійного псалма стали відправною точкою для роздумів Папи Франциска, якими він поділився під час проповіді. Він зауважив, що псалмоспівець виразно вказує на ті категорії, «які є особливо уразливими, часто забутими, й наражаються на зловживання». А тому Бог закликав ізраїльтян проявляти особливу увагу до них. Про це, зокрема, йдеться в Книзі Виходу та в Книзі Второзаконня. І ця «сповнена любові турбота» до найслабших представлена як «характерна ознака Бога», якої також, «як моральний обов’язок», вимагається від усіх тих, що хочуть належати до Його народу.

«Ось чому ми повинні присвячувати особливу увагу чужинцям, як також удовам, сиротам й усім, кого в наші дні відкинуто немов непотріб, – наголосив Святіший Отець. – У посланні на цей 105-й Всесвітній день мігранта і біженця немов рефрен повторюється: не йдеться лише про мігрантів. Не йдеться лише про мігрантів. І це правда: не йдеться лише про чужинців, але про всіх мешканців екзистенційних околиць, які разом з мігрантами й біженцями стають жертвами культури відкинення. Господь вимагає від нас практикувати любов у ставленні до них».

Боротися з несправедливістю

Але, як зауважив проповідник, поряд з ділами милосердя, Господь спонукає замислитися над несправедливістю, що породжує виключення, над привілеями деяких, які задля власного збереження шкодять багатьом іншим. Як зазначається в згаданому посланні, сучасний світ кожного дня стає дедалі більше «елітаристським» та жорстоким щодо відкинених. З країн, що розвиваються, й надалі вичерпуються їхні «найкращі людські й природні ресурси на користь привілейованих ринків», а країни, що постачають зброю для воюючих країн, не поспішають приймати біженців, що стали наслідком конфліктів.

Цей контекст, за словами Святішого Отця, допомагає зрозуміти суворі слова з Книги пророка Амоса, що прозвучали у першому читанні: горе безжурним на Сіоні та безпечним, які не переймаються руїною Божого люду. Вони не бачать занепаду, бо надто переймаються власним добробутом, вишуканими стравами та напоями. «Вражає, як через 28 століть, ці перестороги зберігають свою актуальність. Також і сьогодні культура добробуту спонукає нас думати лише про себе самих, вчиняє нечутливими до волання інших, веде до байдужості щодо інших, більше того, веде до глобалізації байдужості», – сказав Папа.

Не маємо права залишатися байдужими

Посилаючись на притчу про багача й убогого Лазаря, що прозвучала під час читання з Євангелії, Наступник святого Петра зазначив, що ми ризикуємо уподібнитися до згаданого багача, який не помічав страждання ближнього. «Але як християни ми не можемо бути байдужими перед обличчям трагедії старих і нових форм бідності, найтемніших форм самотності, перед обличчям трагедії зневажання та дискримінації тих, що не належать до “нашої” групи», – наголосив Папа, додаючи, що ми «не можемо не плакати», «не можемо не реагувати».

Заповідь любові

За словами проповідника, для того, щоб бути «Божими людьми», до чого святий Павло закликав Тимотея в другому читанні, необхідно «зберегти заповідь незаплямованою». А заповіддю є «любити Бога й любити ближнього», чого не можна розділяти. Любити ж ближнього як себе самого означає «серйозно анґажуватися у будування справедливішого світу», в якому би всі мали доступ до земних благ, де кожен мав би можливість реалізуватися, де всім були би запевнені фундаментальні права.

«Любити ближнього означає відчувати співчуття до страждання братів і сестер, наближатися, доторкатися до їхніх ран, поділяти їхні історії, щоб конкретно виявляти Божу ніжність щодо них. Це означає ставати ближніми до всіх покривджених і покинутих на дорогах світу подорожуючих, щоби гоїти їхні рани й привести до найближчого притулку, де можна буде забезпечити їхні потреби. Цю святу заповідь Бог дав Своєму народові та запечатав її кров’ю Свого Сина Ісуса, щоби вона була благословенням для всього людства. Щоб ми могли разом анґажуватися у будування людського роду згідно з первісним задумом, об’явленим в Ісусі Христі, де всі є братами й сестрами, дітьми одного Отця», – сказав Папа, вручаючи мігрантів і біженців, разом з мешканцями всіх периферій, як також тих, хто їм допомагає, материнській любові Пресвятої Богородиці.