Папа: Відправною точкою релігійності є усвідомлення потреби спасіння

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Три персонажі із біблійних читань, через яких Боже слово «допомагає нам молитися», були в центрі роздумів, якими Папа Франциск поділився, проповідуючи під час Святої Меси з нагоди завершення Спеціальної Асамблеї Синоду Єпископів, яку він очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані в неділю, 27 жовтня 2019 року. В першому читанні йшлося про те, що Господь вислуховує молитву вбогого, а в читанні з Євангелії прозвучала відома притча про молитву фарисея та митаря.

Добрий початок і забута заповідь

«Боже, дякую Тобі», – розпочинає свою молитву фарисей, що, за словами Папи, є «добрим початком», оскільки вдячність і прослава є «найкращою молитвою». Але відразу чуємо про мотиви цієї вдячності: «я не такий, як інші». Фарисей нахваляється постами й десятинами, дотриманням найменших приписів.

«Однак, він забув про найбільшу заповідь: любити Бога й ближнього. Переповнений впевненістю в собі, власною спроможністю дотримуватися заповідей, власними заслугами й чеснотами, він зосереджується лише на собі самому. Його драма полягає в тому, що в ньому немає любові. А без любові, як навчає святий Павло, навіть найкращі речі нічого не вартують», – підкреслив проповідник, вказуючи на те, що такий стан веде до того, що замість молитися, «він починає вихваляти себе самого», нічого не просячи в Бога, бо не відчуває в цьому потреби, перебуваючи в Божому домі, практикує іншу релігію, «практикує релігію свого “я”».

А крім Бога, фарисей забуває про інших, погорджує ними. «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди», – каже. Буквально, в Євангелії від Луки вжите слово «решта», мовляв, йдеться про «рештки», відходи, щодо яких слід дотримуватись дистанції.

Релігія “я” практикується і в наші дні

Як зазначив Святіший Отець, такий динамізм можемо побачити як у житті, так і в історії. Зводяться мури, щоб зберігати дистанцію від інших, вважаючи їх відсталими чи маловартісними, зневажаючи їхні традиції, касуючи їхню історію, захоплюючи їхні землі. Й не вистачило «помилок минулого», аби «перестати розграбовувати інших, завдавати рани нашим братам і сестрам», як також «сестрі землі». «Релігія “я” триває, лицемірна з власними обрядами й “молитвами”, вона забуває справжній культ Богові, що завжди проходить через любов до ближнього», – мовив Глава Католицької Церкви.

«Також і християни, які моляться та ходять у неділю на Святу Месу, підвладні цій релігії “я”. Можемо заглянути всередину себе й запитати самих себе, чи також і для нас хтось є нижчим, кого можна відкинути, хоча б лише на словах», – додав Папа, закликаючи просити в Бога благодаті «не вважати себе вищими», просити в Ісуса «оздоровити нас від лихослів’я та нарікання на інших».

Що миле Богові?

Далі проповідник зауважив, що молитва митаря, натомість, допомагає нам зрозуміти, що саме «миле Богові». Митар починає не із заслуг, але з недоліків, не від багатства, а з бідності, не матеріальної, бо це були багаті люди, заробіток яких часто був нечесним, але з «убогості життя», оскільки «життя в грісі ніколи не є добрим». Він визнає себе бідним перед Богом, і Господь вислуховує його молитву, що складалася лише з кількох слів. Він не наважується підвести очі до неба, «бо вірить, що існує Небо з великої літери, що воно – велике, а він почувається малим», б’є себе в груди, бо вони є вмістилищем серця.

«Його молитва випливає із серця, є прозорою: він ставить перед Богом серце, а не зовнішній вигляд. Молитися означає дозволити Богові поглянути на нас зсередини, – і Господь дивиться на мене, коли я молюсь, – без вдавання, без пояснень і виправдувань. Бо брехня й темрява походять від диявола, –оці виправдання, – а від Бога – світло та істина, прозорість мого серця», – наголосив Святіший Отець, дякуючи учасникам синоду за відвертий діалог протягом цих трьох тижнів.

Відчути потребу милосердя

За словами Наступника святого Петра, дивлячись на митаря, можемо побачити, з чого слід починати: від того, щоб увірувати в те, що всі ми потребуємо спасіння. Першим кроком релігії Бога є милосердя над тим, хто визнає себе злиденним. Натомість, коренем кожної духовної помилки є «вважати себе праведним». Це настільки важливо, що Ісус застосовує парадоксальне зіставлення між «найпобожнішою людиною свого часу» та «найбільшим прилюдним грішником». І добрий, але пихатий, програє, а безнадійного, але смиренного, Бог вивищує.

«Якщо щиро заглянемо всередину себе самих, то побачимо в собі обох – і митаря, і фарисея. Ми є трохи митарями, бо грішні, і трохи фарисеями, бо зарозумілі, готові виправдовуватися, ми є фахівцями в самовиправдовуванні! Щодо інших це, часто, може мати успіх, але не з Богом. З Богом хитрість не спрацьовує! Молімося, випрошуючи благодаті почуватися потребуючими милосердя, внутрішньо злиденними», – заохотив Святіший Отець, додаючи, що цьому сприяє відвідування бідних.

Молитва, що пробивається крізь хмари

Врешті, в читанні з Книги Сираха стверджувалося, що молитва бідного «крізь хмари пробивається». Як зазначив Папа, в той час, як молитва того, хто вважає себе праведним, залишається на землі, «пригнічена егоїзмом», молитва бідного підноситься до Бога. Чуття віри Божого люду недаремно вбачає в убогих «воротарів неба», бо ж це вони навстіж відчинятимуть, або ж не відчинятимуть, перед нами ворота вічності. І цей синод, за його словами, був нагодою «почути голоси убогих і замислитися над нестабільністю їхнього життя», а вони, водночас, засвідчили, що «є можливим по-іншому дивитися на дійсність».

«Скільки разів, також і в Церкві, – підсумував Святіший Отець, – голоси убогих не вислухані, а, можливо, над ними глузують чи примушують замовкнути, бо є незручними. Молімося, випрошуючи благодаті вміти чути волання бідних: воно є воланням надії Церкви. Так, воляння убогих є воланням Церкви! Єднаючись з їхнім воланням, також і наша молитва, можемо бути в цьому впевнені, проб’ється крізь хмари».