Папа: Символом Церкви є відчинені двері

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Просімо у Господа, щоби посилив у всіх християн, особливо, в єпископів і пресвітерів, прагнення та відповідальність сопричастя», – таким закликом Папа Франциск підсумував свою катехизу, виголошену під час загальної аудієнції в середу, 23 жовтня 2019 р., під час якої йшлося про так званий Єрусалимський апостольський собор.

Подорож Божого слова

Святіший Отець розпочав з того, що святий Павло, після перетворюючої зустрічі з Ісусом, був прийнятий Єрусалимською Церквою й почав проповідувати Христа. Але через неприхильність з боку деяких її членів мусів відійти і повернувся на батьківщину в Тарс. Там пізніше його розшукав Варнава, залучивши до тривалої подорожі Божого слова.

«Книгу Діянь Апостолів, яку коментуємо під час цих аудієнцій, – мовив Папа, – можна назвати “Книгою тривалої подорожі Божого слова”: Боже слово звіщалося і звіщалося повсюди. Ця подорож розпочалася внаслідок жорстокого переслідування, яке замість того, щоб зупинити євангелізацію, стало нагодою розширити ниви для сіяння доброго зерна Божого слова. Християни не лякаються. Вони змушені втікати, але втікають з Божим словом, яке потрохи всюди сіють».

Не твердиня, а намет

Святі Павло та Варнава прибули до Антіохії, де протягом року навчають і проповідують серед юдеїв. Це місто стає центром місіонерської діяльності завдяки проповіді цих двох євангелізаторів, що розпалюють серця віруючих. Саме тут, у Антіохії, вперше вжите слово «християни».

«З Діянь Апостолів випливає природа Церкви, яка не є твердинею, але наметом, спроможним розширюватися, щоб усі змогли ввійти, щоби всім дати доступ. Церква або виходить назовні, або не є Церквою, або в дорозі й постійному розширенні простору для всіх, або не є Церквою», – сказав Святіший Отець, додаючи, що йому прикро бачити церкви із замкненими дверима, бо це є «поганим сигналом».

Виклик відчинених дверей

Але, як зауважив далі Наступник святого Петра, такий підхід породжує труднощі. В цьому випадку двері Церкви відчиняються для язичників. Апостоли проповідували серед юдеїв, але до дверей спільноти почали стукати погани. Й це викликало неабиякі суперечки: дехто з юдеїв стверджував, що для спасіння вони повинні спершу стати юдеями, тобто, прийняти обрізання і Мойсеїв закон, а вже опісля – хрищення. Павло та Варнава передали справу на суд апостолів і старших у Єрусалимі, де відбулася подія, яку називають першим собором в історії Церкви – так званий Єрусалимський собор.

Відбувся, отже, розгляд «дуже делікатного богословського, духовного та дисциплінарного питання», тобто, взаємин між вірою в Христа та дотриманням Мойсеєвого закону. Вирішальними під час собору стали промови святих Петра та Якова, названих «стовпами Церкви», які закликали не зобов’язувати язичників до обрізання, а лише вимагати відкинути ідолопоклонство й усі його вираження. Дискусія привела до «спільного шляху», й це рішення було ратифіковане так званим апостольським листом, посланим до Антіохії.

Церковний метод

«Єрусалимська асамблея проливає важливе світло на те, яким чином слід долати розбіжності та шукати “істину в любові”. Вона нагадує нам, що церковний метод для вирішення конфліктів ґрунтується на діалогові, що складається із уважного й терпеливого слухання та розпізнавання у світлі Святого Духа. Саме Святий Дух допомагає нам подолати замкненість і напруження та трудиться у серцях, щоби вони в істині та добрі досягли єдності», – підсумував Папа, додаючи, що це допомагає нам зрозуміти, в чому полягає синодальність: у слуханні Святого Духа, без Якого йтиметься лише про дискусійний клуб чи парламент.

«Просімо у Господа, – закликав Святіший Отець, – щоби посилив у всіх християн, особливо, в єпископів і пресвітерів, прагнення та відповідальність сопричастя. Нехай же допомагає нам жити діалогом, слуханням і зустріччю як з братами у вірі так і з далекими, щоб відчувати смак та виявляти плідність Церкви, покликаної бути в кожній епосі “радісною матір’ю” багатьох дітей».