Папа: Кожен має мати можливість взяти на себе частину відповідальності

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Шлях солідарності потребує також і субсидіарності, для того, аби кожен мав змогу взяти на себе свою частку відповідальності та проявити свої найкращі здібності. На це звернув увагу Папа Франциск у своїй черговій катехизі з циклу «Оздоровити світ», присвяченого подоланню наслідків пандемії. Промовляючи до прочан, які в середу, 23 вересня 2020 р., зібралися на внутрішньому подвір’ї Апостольського палацу у Ватикані на загальну аудієнцію, він наголосив, що для того, аби «вийти кращими» із теперішньої кризи, яка є не тільки санітарною, але також соціальною, політичною та економічною, «кожен з нас покликаний взяти на себе свою частку відповідальності».

Спільна участь у відбудові спільного добра

Святіший Отець пояснив, що чимало людей не мають змоги брати участь у відбудові спільного добра, бо є марґіналізованими та ігнорованими. Певні групи не можуть зробити свій внесок, бо «економічно й політично придушені». В деяких суспільства чимало людей не мають свободи у виражанні своєї віри та цінностей. Подекуди, «особливо, в західному світі», багато людей «само-утискають власні моральні чи релігійні переконання». Але в такий спосіб «неможливо вийти з кризи», чи, «вийти з неї кращими».

А щоб усі ми «мали змогу брати участь у дбанні про наші народи та їхнє відродження», справедливим є, аби кожен мав для цього відповідні ресурси. У цьому контексті Папа Франциск згадав, як його попередник Пій ХІ, після великої економічної депресії 1929 року, пояснював важливість принципу субсидіарності для «справжньої відбудови».

Подвійний динамізм

Як зауважив Святіший Отець, згаданий принцип має «подвійний динамізм»: низхідний і висхідний. З одного боку, коли окремі особи, сім’ї, місцеві громади неспроможні досягнути першорядних цілей, особливо, в період змін, «справедливо, аби втрутилися вищі рівні суспільного корпусу, як от держава, надаючи ресурси, необхідні для того, щоби прямувати вперед». Прикладом цього є спроби урядових органів підтримати тих, які потрапили в серйозні труднощі внаслідок локдауну, спричиненого пандемією. З іншого боку, необхідно «шанувати і підтримувати» нижчі й посередницькі рівні, оскільки «внесок окремих осіб, сімей, товариств, підприємств, всіх середніх ланок, а також Церков, є вирішальним».

Ще один «поширений вірус»

«Кожен має мати можливість взяти на себе власну відповідальність у процесах оздоровлення суспільства, частиною якого він є. Коли здійснюється якийсь проект, що безпосередньо або посередньо стосується окреслених суспільних груп, вони не можуть залишатися без участі», – сказав Глава Католицької Церкви, наголошуючи, покликаючись на Апостольське напоумлення «Querida Amazonia», що їхню мудрість не можна відсувати вбік. І така форма несправедливості часто проявляється там, де «зосереджуються великі економічні чи геополітичні інтереси».

За словами Папи, сьогодні «цей брак пошани до принципу субсидіарності поширився немов вірус». Вистачить згадати про заходи фінансової допомоги, впроваджувані державами, коли почутими є найбільші фінансові компанії, а не люди, які «штовхають реальну економіку». Більше прислухаються до міжнародних корпорацій, ніж до соціальних рухів. Й це відбирає в людей можливість бути «головними дійовими особами власного визволення».

Солідарність і субсидіарність

Тож для того, «аби з кризи вийти кращими», як зауважив Святіший Отець, необхідне втілення принципу субсидіарності, «шануючи автономнісь і здібності ініціативи кожного, особливо, найостанніших». Як пише святий Павло у Посланні до Коринтян, всі частини тіла є потрібними, і ті, які здаються найслабшими, в дійсності, є найважливішими. Цей образ допомагає нам збагнути, що субсидіарність дозволяє кожному «взяти на себе власні завдання», дбаючи про майбутнє суспільства. Це відкриває «надію на здоровіше та справедливіше майбутнє», яке будуємо разом. «Або разом, або це не спрацює», – сказав Глава Католицької Церкви, наголошуючи, що вийти з кризи «означає змінити речі», а справжні зміни вимагають участь всіх.

«У попередній катехизі, – нагадав Папа, – ми бачили, як солідарність є дорогою для того, щоб вийти з кризи: вона єднає нас і дозволяє знаходити стійкі пропозиції для здоровішого світу. Але цей шлях солідарності потребує субсидіарності. (…) В дійсності, не існує справжньої солідарності без суспільної участі, без внеску середніх груп: сімей, асоціацій, кооперативів, малих підприємств, виражень громадянського суспільства». Саме така участь допомагає «запобігати та виправляти деякі негативні аспекти глобалізації та діяльності держав», а тому цей внесок «знизу» слід заохочувати.

Будувати майбутнє, а не відбудовувати минуле

Підсумовуючи, Святіший Отець звернув увагу на те, як під час локдауну зродився спонтанний жест аплодувати лікарям і медсестрам на знак підтримки й надії. За його словами, цей жест слід поширити на кожного члена суспільного тіла за «його цінний внесок, яким би малим він не був». Але не слід зупинятися на оплесках, бо «надія є сміливою, тож підбадьорюймо один одного, щоб мріяти по-великому», шукаючи ідеалів справедливості та соціальної любові, «що народжують з надії».

«Не пробуймо відбудовувати минуле, насамперед, те, що було несправедливим і вже хворим. Будуймо майбутнє, де місцевий і глобальний виміри взаємно збагачуються, кожен має змогу дати своє, де кожен повинен зробити свій внесок, своєї культури, філософії, свого способу мислення, де краса та багатство нижчих груп, відкинених груп, має змогу розквітати, де той, який має більше, старається послужити й дати більше тому, який має менше», – закликав Папа.