Ступити на дорогу братерства (2)
Не претендуючи на вичерпний аналіз, ані на розгляд всіх аспектів дійсності, в якій живемо, у першому розділі енцикліки «Fratelli tutti», названому «Тіні замкненого світу», Папа Франциск звертає увагу на деякі тенденції світу, що заважають розвиткові загального братерства. Далі знайомимося із нещодавно опублікованим Папським документом.
Ці роздуми Святіший Отець розпочинає із «розбитих мрій», вказуючи на те, що протягом десятиріч здавалося, що світ чогось навчився із багатьох війн минулого та повільно прямує до різних форм інтеграції. Так, розвинулася мрія про «об’єднану Європу», набрали сили спонуки до латиноамериканської інтеграції. В багатьох країнах відбулися спроби примирення та наближення (10).
Однак, помічаємо знаки повернення назад: розпалюються «анахронічні конфлікти, які вважалися подоланими, воскресають замкнені, загострені, різко виражені та агресивні прояви націоналізму». В багатьох країнах ідея єдності, «пронизана різними ідеологіями», породжує нові форми егоїзму та втрати соціального чуття, прихованого за «так званим захистом національних інтересів» (11).
Водночас, взявши на озброєння гасло «Відкритися на світ», економіка та фінанси застосовують його виключно з посиланням на відкритість на закордонні інтереси та на свободу економічних потуг інвестувати повсюди без зобов’язань і ускладнень. Глобальна економіка маніпулює місцевими інтересами й байдужістю до спільного блага, «нав’язуючи єдину культурну модель», яка уніфікує світ, але поділяє людей і нації. «Ми самотні як ніколи раніше у цьому уніфікованому світі, що віддає перевагу індивідуальним інтересам та послаблює спільнотний вимір існування. Зростають, радше, ринки, де люди виконують роль споживачів або глядачів», – пише Папа, вказуючи на те, що така форма глобалізму сприяє ідентичності сильніших, але розсіює ідентичність убогіших і бідніших регіонів, узалежнюючи їх (13).
Все це, як зазначає Святіший Отець, веде до втрати відчуття історії, що викликає ще більший розпад. Ми є свідками своєрідного «декоструціонізму», в рамках якого людська свобода претендує на те, щоби «все будувати з нуля». Незмінними залишаються «потреба необмеженого споживання та загострення різних форм беззмістовного індивідуалізму». У цьому контексті наведені слова з Апостольського напоумлення «Christus vivit», у яких наголошується на тому, що саме ідеології працюють таким чином, щоби посіяти викорінення, недовіру до скарбів досвіду минулого, аби могти з легкістю маніпулювати (13).
Йдеться про «нові форми культурної колонізації». Адже ефективним шляхом до знищення історичної свідомості, критичного мислення, зобов’язання на користь справедливості та інтеграції є «випорожнити сенс або підмінити значення великих слів». «Що сьогодні означають такі вислови, як демократія, свобода, справедливість, єдність?» – запитує Папа, зазначаючи, що вони були «маніпульовані та здеформовані», щоб використовуватися як засоби домінування та порожні гасла для виправдання будь-якої дії (14).
«Найкращим способом для того, аби домінувати та без обмежень прямувати вперед є сіяння браку надії та викликання постійної зневіри, добре замасковане захистом деяких цінностей», – веде далі Глава Католицької Церкви, запрошуючи замислитися на таким явищем, як відсутність спільного проекту. В багатьох країнах політика вдається до загострень і поляризації, різними способами іншим заперечується право на існування та мислення, вдаючись до висміювання чи сіяння підозр. Це веде до збідніння суспільства.
Така політика перестає бути «здоровою дискусією про довгострокові проекти для розвитку всіх і задля спільного блага», все зводиться до «маркетингу», який знаходить «найефективніший» ресурс у знищенні іншого, а дискусією маніпулюється задля утримання стану суперечок і протистояння. Як у таких обставинах, де «перемогти» стало синонімом «знищити іншого», можливо підвести голову, щоби розпізнати ближнього, стати поруч із тим, який упав? (15-16).
«Заопікуватися світом, який нас оточує та утримує, означає заопікуватися нами ж самими. Але потребуємо установитися як “ми”, що населяємо спільний дім», – зазначає Папа, вказуючи на те, що таке піклування не цікавить економічні сили, що потребують швидких надходжень, а голоси, що підносяться на захист довкілля, часто зацитькуються та висміюються. Але серед такої культури, «порожньої, спрямованої на негайне та позбавленої спільного проекту», можемо передбачити, що вичерпання певних ресурсів приведе до нових війн (17).
У цьому контексті Наступник святого Петра пропонує звернути увагу на явище «світового непотребу», вказуючи на те, що складається враження, що деякі частини людства приносять в жертву на користь іншої частини, що, мовляв, заслуговує жити без обмежень. (18). «Брак дітей, що викликає старіння населення, разом з покиненням літніх людей у болючій самотності, приховано стверджує, що все закінчується на нас, що рахуються лише наші індивідуальні інтереси», – пише Папа. Таким чином, предметом відкинення немов непотребу стають не лише їжа чи надмірні блага, але часто – людські істоти. Йдеться, зокрема, про літніх людей, не усвідомлюючи того, що віддати їх на утримання іншим не лише збіднює сім’ю, але й позбавляє молоді покоління «необхідного контакту з їхнім корінням» (19).
Оте відкинення немов непотребу проявляється в різних способах, як от гарячкове прагнення будь-якою ціною зменшити кошти праці, провокуючи безробіття, в расизмі, що постійно виходить на яв, показуючи, наскільки гаданий поступ суспільства не є настільки дійсним і не є гарантованим раз і назавжди (20).
«Існують економічні правила, що виявилися ефективними для зростання, але не настільки ефективними для цілісного людського розвитку. Зросло багатство, але без рівноваги, наслідком чого є народження нових форм бідності», – зазначає Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що коли говориться про зменшення бідності в сучасному світі, то йдеться про зіставлення із критеріями інших епох: наприклад, колись відсутність доступу до електропостачання не вважалося ознакою бідності… Слід аналізувати це явище у контексті дійсних можливостей конкретного історичного моменту (21).
Опрацював о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ
