Ступити на дорогу братерства (3)
Розглядаючи у першому розділі енцикліки «Fratelli tutti» різні «тіні замкненого світу», Папа Франциск зупиняється також на тому, що людські права так і не стали «достатньо універсальними». Багато разів можна констатувати, що людські права, пошана до яких є передумово соціального та економічного розвитку країни, «не є однаковими для всіх». У світі досі існує «чимало форм несправедливості», що підтримуються редуктивним антропологічним баченням і економічною моделлю, що ґрунтується на шуканні прибутку (22).
За словами Святішого Отця, суспільна організація в усьому світі «ще далека від чіткого відображення того, що жінки мають точно таку саму гідність й ідентичні права, як чоловіки». Бо хоч на словах стверджують певні речі, «рішення та дійсність викрикують інше послання» (23).
Цитуючи Послання на Всесвітній день миру 2015 року, Папа також стверджує, що незважаючи на всі зусилля міжнародної спільноти покласти край усім формам рабства, досі мільйони дітей, чоловіків і жінок позбавляються свободи й примушені жити в умовах, прирівняних до рабських. Коренем цього є «поняття людської особи, яке допускає ставлення до неї як до предмета». Викривлення не має меж, коли жінок, підданих насильству, примушується робити аборт, доходить до викрадення людей з метою торгівлі органами. Все це причиняється до того, що «торгівля людьми та інші форми рабства» стають світовою проблемою, що вимагає цілісного підходу з боку людства, «спільних і глобальних зусиль» (24).
«Війни, замахи, переслідування з расових чи релігійних мотивів і багато зловживань проти людської гідності, оцінюються з огляду на те, чи вони є вигідними окресленим інтересам, в основному, економічним», – веде далі Глава Католицької Церкви, вказуючи на те, що ситуації насильства настільки болюче помножуються в багатьох регіонах світу, що можна говорити про «поетапну третю світову війну». Й це не дивує, якщо взяти до уваги «брак горизонтів, спроможних допомогти нам зійтися в єдності», оскільки кожна війна веде до знищення «проекту братерства, вписаного у покликанні людського роду». Так що наш світ заглиблюється у безглузду дихотомію, претендуючи на те, щоби гарантувати мир на основі фальшивої безпеки, підтримуваної страхом (25-26).
«Як не парадоксально, існують прадавні страхи, що не були подолані технологічним поступом, більше того, зуміли сховатися та посилитися за новими технологіями. Також і сьогодні за стінами стародавнього міста існує прірва, терен невідомого, пустеля. Те, що походить звідтіль, не заслуговує на довір’я, бо незнане, не звичне, не є частиною поселення. Це територія “варварського”, від якого слід будь-якою ціною захиститися. Як наслідок, створюються нові бар’єри самозахисту, так що світу більше не існує, а виключно “мій світ”, і то настільки, що багатьох перестається сприймати як людину з невід’ємною гідністю, стаючи просто “отими”», – зазначає Папа, вказуючи на постійну спокусу творити «культуру мурів», забуваючи про те, що хто зводить стіни, без «іншості» залишиться невільником у цих стінах без горизонтів (27).
Таким чином, самотність, страхи та брак безпеки багатьох людей, що почуваються покинутими, творять «плідний терен для мафій», що часто представляються як «захисники» забутих. Існує «типово мафіозна педагогіка», що через фальшивий дух спільноти створює стосунки залежності та підпорядкування, від яких не є легко визволитися (28).
Покликаючись на підписаний разом Великим Імамом Аль-Азгар «Документ про загальнолюдське братерство», Глава Католицької Церкви зазначає, що вони не ігнорують позитивний поступ. Однак, слід визнати, що разом з цим поступом ми є свідками «занепаду етики, що обумовлює міжнародну діяльність, послаблення духовних цінностей та почуття відповідальності». Все це призводить до загального почуття фрустрації, самотності та відчаю, зроджуються нові вогнища напруження, політичні кризи, несправедливість, брак належного розподілу природних ресурсів… Тож «хоч нас приваблює чималий поступ, не бачимо насправді людяного курсу» (29).
Папа зазначає, що в сучасному світі послаблюється відчуття приналежності до одного людства, а «мрія збудувати разом справедливість і мир здається утопією з інших епох». Домінує «байдужість зручного, холодна та глобалізована», яка є «донькою розчарування», що є плодом ілюзії про те, що можемо бути всемогутніми, забуваючи, що перебуваємо в тому самому човні. І це розчарування, яке «залишає позаду великі братерські цінності», веде до «своєрідного цинізму» (30). Й у цьому світі, що біжить уперед без спільного курсу, дихаємо атмосферою, в якій зростає «відстань між непогамовним бажанням власного добробуту та щастям спільного людства». Й було би прекрасним, якби постійному технологічному поступові «відповідала дедалі більша справедливість і соціальне включення» (31).
Опрацював о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ
