Папа: Молитися за інших – це перший спосіб їх любити

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Коли ми молимося, то ніколи не робимо це самі: навіть якщо й не думаємо про це, ми занурені у величезну ріку взивань, яка випереджує нас і тягнеться за нами», – сказав Папа Франциск, розпочинаючи свою чергову катехизу про молитву. Під час загальної аудієнції, що в середу, 7 квітня 2021 р., відбувалася у формі відеотрансляції, він зупинися на зв’язкові між молитвою та сопричастям святих.

Спадщина нашої приналежності

Святіший Отець звернув увагу на те, що в молитвах, які зустрічаємо в Біблії, що часто також відлунюють у літургії, бачимо слід давніх історій, чудесних визволень, сумного вигнання, зворушливих повернень, прослави Бога перед обличчям величі створіння. Ці голоси «передаються з покоління в покоління», в них постійно перетинається «особистий досвід із досвідом народу й людства», бо «ніхто не може відірватися від своєї історії». Наприклад, у молитві прослави відлунює щось із величальної пісні Пресвятої Марії, яку Вона піднесла перед своєю родичкою Єлизаветою. Можемо сказати, що «добрі молитви» є «взаємопроникними», безперервно поширюючись. «Біль кожного є болем всіх, чиєсь щастя переливається у душі інших людей», – сказав Папа, додавши:

«Молитви завжди відроджуються: щоразу, коли складаємо руки та відкриваємо серце на Бога, потрапляємо у товариство анонімних і визнаних святих, які моляться з нами, заступаються за нас як старші брати й сестри, що пройшли через нашу ж життєву пригоду. В Церкві не існує жалоби, що залишається самотньою, немає сльози, пролитої в забутті, бо все дихає та бере участь у спільній благодаті».

Свідки, яких шануємо

У цьому контексті Наступник святого Петра зауважив, що не випадково у давнину поховання відбувалися поблизу храмів, немовби стверджуючи, що в «кожній Євхаристії деякою мірою бере участь шерега наших попередників». Святі досі перебувають тут, поруч, недалеко від нас, а їхні зображення в храмах нагадують про «хмару свідків», яка нас оточує.

«Вони є свідками, яким ми, само собою зрозуміло, не поклоняємося, але яких шануємо в спогадуванні та які тисячами різних способів відсилають нас до Ісуса Христа, єдиного Господа та Посередника між Богом і людиною, – підкреслив Папа. – “Святий”, який не скеровує думку до Ісуса Христа, не є святим, навіть не є християнином. Святий нагадує про Ісуса Христа, пройшовши дорогою християнського життя. Святі нагадують нам про те, що також і в нашому житті, навіть якщо воно слабке та позначене гріхом, може прорости святість, навіть і в останній момент. Не випадково у Євангелії читаємо, що першим канонізованим святим був розбійник, і канонізував його не Папа, а Сам Христос. Святість – це життєвий шлях, зустріч з Ісусом, чи довга, чи коротка, чи навіть лише на одну мить. Але завжди є свідченням, святий – це свідок людини, яка зустріла Ісуса та пішла за Ісусом. Ніколи не є пізно навернутися до Господа, бо Він добрий і великий в любові».

Молитовний зв’язок

Святіший Отець навів слова Катехизму Католицької Церкви, які пояснюють, що святі споглядають і прославляють Бога, але не перестають піклуватися про тих, кого вони залишили на землі, а їхнє заступництво є «найвищим служінням Божому задумові». Він зазначив, що у Христі існує «таємнича солідарність між тими, які перейшли до іншого життя та нами, паломниками цього життя»: вони моляться за нас, а ми молимося разом з ними.

«Цей молитовний зв’язок між нами та святими, тобто, між нами і тими людьми, які вже дійшли до мети, цей зв’язок ми переживаємо вже тут, у земному житті: ми молимося одні за одних, просимо про молитву та жертвуємо молитви. Першим способом молитися за когось є говорити Богові про нього чи про неї. Якщо чинимо це часто, кожного дня, наше серце не замикається, залишається відкритим на братів і сестер. Молитися за інших – це перший спосіб їх любити й спонукає нас до конкретної близькості», – сказав Папа, додаючи, що молитися за того, з ким конфліктую, є найкращим способом розв’язати конфлікти.

Наші заступники

Як зазначив далі Святіший Отець, для долання періодів випробувань потрібно, в першу чергу, просити про молитву, насамперед, у святих. Він підкреслив, що ім’я, дане нам у Хрищенні, не є «етикеткою чи прикрасою». Зазвичай, це ім’я Пречистої Діви, якогось святого чи святої, «які не чекають чогось іншого, як простягнути нам руку допомоги», щоб випросити в Бога благодать, якої потребуємо.

«Якщо в нашому житті випробування ще не вилилися через край, якщо ми й далі залишаємося спроможними на витривалість, якщо ні на що незважаючи, й далі прямуємо вперед з довірою, все це, мабуть, є не стільки нашою заслугою, як плодом заступництва численних святих, деяких із неба, інших же таких як і ми паломників на землі, які захистили й супроводили нас. Бо всі ми знаємо, що й тут на землі є святі люди, чоловіки й жінки, що живуть у святості», – сказав Папа, завершивши свої роздуми благословенням:

«Нехай буде благословенний Ісус Христос, єдиний Спаситель світу, разом з цим нескінченним цвітом святих, які населяють землю та вчинили своє життя прославою Бога. Бо, як стверджував святий Василій, “для Святого Духа святий є особливо придатним помешканням, бо віддається тому, щоб жити з Богом та зветься Його храмом” (Liber de Spiritu Sancto, 26, 62: PG 32, 184A)».